Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова
Пiдписатися

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Микола Надемський – легенда українського німого кіно у вирі революції

10 липня 1892 року в Києві народився відомий український актор, виконавець ролі діда у культовій стрічці Олександра Довженка «Звенигора», Микола Надемський. Творча біографія митця є загальновідомою, тоді як особиста таїть у собі багато плутанини, недомовок та секретів.

Навіть усесильне НКВД, яке заарештувало актора у 1937 році за звинуваченням у «приналежності до контрреволюційної діяльності» і «антирадянській пропаганді», не змогло з’ясувати його соціальне походження та родинні зв’язки. Єдиним новим штрихом до біографії митця стало його подвійне прізвище Надемський-Антонов. Сам актор стверджував, що походив із бідної вчительської родини, яка, попри скруту, все ж таки спромоглася влаштувати сина у художню школу в Києві.

Микола Надемський, фото з wikipedia.org

Один із найбільш затребуваних акторів 1920–1930-х років, він зіграв близько 50 ролей у фільмах класиків українського кіно Олександра Довженка, Івана Кавалерідзе, Миколи Шпиковського та Георгія Стабового. У 1928 році Надемський увійшов у топ-10 найкращих радянських акторів. Його робота здобула позитивні відгуки зарубіжних кінокритиків.

Визнанням заслуг актора стала публікація його автобіографії в журналі «Кіно» (№12, 1929 р.) – відомчій періодиці Всеукраїнскього фотокіноуправління (ВУФКУ). Яким же насправді був творчий шлях митця? І що він робив в буремні роки революції?

Отже, у 1914 році, так і не отримавши повної театральної освіти, актор вступає до російського театру Шухміна, який гастролює скандинавськими країнами. З початком Першої світової війни Надемський був мобілізований до армії. Він служив у Кексгольмскому полку, який під час революційних подій 1917 року приєднався до повстання у Петрограді.

Микола Надемський був людиною мистецтва, далекою від політики. Судити про його політичні переконання досить складно. Очевидно, що він симпатизував гаслам пролетарської революції, оскільки неодноразово брав участь у повстаннях на боці більшовиків. Проте, він сам позиціонував себе як особу доволі аполітичну, що радше пливла за течією, ніж брала активну участь у подіях. Як він сам пізніше визнає – «можливо, мало розбирався в глибинах революції».

Повернувшись у 1917 році до Києва, де в той час вирувало українське життя, Надемський усіляко уникав мобілізації до армії УНР. Принаймні так він стверджує в автобіографії. Зробив це актор у вельми цікавий спосіб – влаштувавшись вантажником на артилерійський склад заводу «Арсенал». З приходом більшовиків, він отримав підвищення – став завідувачем оптичним складом.

Щоб якось розрадити себе в умовах революції і дати вихід творчій енергії, Надемський організовує на заводі «Арсеналі» робочий клуб. У січні 1918 року він бере посильну участь у пробільшовицькому повстанні на «Арсеналі». За словами самого актора, він «тягав арсенальцям їжу – був на кшталт завгоспа». Цікаво, що в 1929 році Надемський отримає змогу повернутися у своє «повстанське минуле», зігравши у фільмі «Арсенал» – другій картині української трилогії Олександра Довженка.

Кадр з фільму "Арсенал", фото з Центру Довженка

Актор також долучився до роботи ревкому Печерського району, де як освічена людина займався діловодством та друкував накази. Попри таку доволі активну участь у революції, Надемський відмовився вступити до лав більшовиків. Натомість у 1920 році він повертається до театру та повністю занурюється в мистецтво.

Чи стала відмова митця вступити до лав партії фатальною? Важко сказати. 1937 рік був іще далеко. Протягом 1920–1921 років Надемський працює в Києво-Печерському робочому театрі, відомчому театрі цукротресту, театрі імені Лесі Українки в Києві та Умані. У 1921 році він навіть спробував себе в ролі режисера, але головне його покликання все ж таки було – акторство. У 1924 році Надемський іде до Одеси, яка на той момент була кінематографічної столицею України. Влаштувавшись на роботу в місцевий театр актор починає торувати шлях у кіно, що приніс йому всесвітнє визнання.

Як згадує сам Надемський, він починав з масовки, але вже у 1925 році знявся в епізодичній, але знаковій ролі у фільмі Георгія Стабового «П.К.П.». Негласна розшифровка цієї абревіатури означала «Пілсудський купив Петлюру». Революція не відпускала актора, оскільки ця тематика була дуже затребувана владою. «П.К.П.» – це картина-агітка, що була знята на замовлення чекістів та паплюжила образ лідера УНР Симона Петлюру. Прикметно, що консультантом картини став колишній соратник Петлюри – генерал-хорунжий Армії УНР Юрій Тютюнник. Заманений на територію УСРР, генерал дав згоду на співпрацю з радянською владою і протягом тривалого часу працював в структурі ВУФКУ як сценарист. У фільмі «П.К.П.» він також зіграв камео – роль самого себе. У 1937 році доля Надемського та Тютюнника ще раз перетнеться. Попри діаметрально протилежні біографії, їх обох звинуватять в українському націоналізмі, що матиме для них фатальні наслідки.

Кадр з фільму "П.К.П.", фото з сайту Kinoglaz

Але в середині 1920-х років, українське радянське кіно було на підйомі і у пошуках власної національної ідентичності потребувало «свіжої крові» – акторів, режисерів, сценаристів. За чередою більш-менш вдалих картин, Надемський нарешті отримав свої найбільш знакові ролі. Ними став дід та епізод із генералом у фільмі «Звенигора». Це було відзначено схвальними відгуками критиків, зокрема, у журналі «Кіно» робота актора у цій картині була оцінена так: «Надемський виріс, як митець, на український культурі, збагнув національні мотиви фільму, гармонійно поєднуючи їх з лейтмотивом фільму – соціальною боротьбою. Блискуче виявив талановитий задум режисера, що не просто працює в кіні, а творить кіно-мистецтво, українську кінематографію.»

На жаль третина картин, в яких знявся актор була втрачена, а сам він потрапив під маховик «великого терору». Попри свою правильну біографію, Надемському не вдалося уникнути арешту. Він був страчений за вироком «трійки» НКВС в Одеській області 27 грудня 1937 року, а його ім’я піддано забуттю.

Реабілітований посмертно у 12 травня 1962 року.

Яна Примаченко