Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова
Пiдписатися

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Українська мультиплікація та Вячеслав Левандовський

Сьогодні ти започатковуєш українську мультиплікацію, завтра – їдеш з країни: Як (не) склалася доля В’ячеслава Левандовського

В’ячеслав Левандовський – автор першого українського мультфільму, та в силу окремих обставин у ті далекі часи це не вважалося заслугою. Натомість йому створили всі умови, аби шукав щастя деінде – і, можливо, цим урятували Левандовського від розстрільних тридцятих. А ось його творчості далеко не так пощастило.


В’ячеслав Левандовський народився у 1897 році у Києві. Там же він відвідував балетну школу, вчився у Київському музично-драматичному інституті та Академії мистецтв. Вже навчаючись в Академії, Левандовський розмальовував театральні декорації та ілюстрував дитячі книги. Після закінчення такого строкатого навчання, він потрапив до ВУФКУ, куди прийшов художником.

ВУФКУ – Всеукраїнське фотокіноуправління – державне кінопідприємство, яке об’єднувало у собі все: кіностудії, кінопрокат, кінопромисловість, кіноосвіту та кінопресу України з 1922 по 1930 рік. У цей же період у ВУФКУ був лише один конкурент у Радянському Союзі – «Совкіно». Тобто, ВУФКУ – це number 2 серед потужних кінематографічних держфірм, які ще й нормально себе готували на самофінансуванні. Та ВУФКУ – зовсім окрема тема. Важливо, що для Левандовського воно стало стартовим майданчиком, щоправда, не дуже надовго.

Екшн розпочався у 1926 році, коли директор кінофірми в місті Одеса підтримав пропозицію В’ячеслава Левандовського створити майстерню мультиплікаційних фільмів в Україні. До цього часу в Україні з мультиками було не те, що не дуже – їх просто не було. І в 1926 році, навіть після згоди – так само. Щоправда, з 1917-ий по 1919-ий у Ялті створював свої мультики Владислав Старєвіч. 

Тож перший автентичний український ігровий мультфільм повністю є творінням В’ячеслава Левандовського. Він особисто намалював усі ескізи, зробив намітки сценарію та всю промальовку. В принципі, йому знадобилося всього-на-всього забути про особисте життя та працювати вдень і вночі. Врешті він досяг своєї мети: «Казка про солом’яного бичка» вийшла у 1927 році.

До того часу Левандовський та його команда молодих ентузіастів створила чимало мультиплікаційних робіт, які найчастіше ставали частиною кіножурналів та виконували інші утилітарні функції. Але про «чисті» мультики годі було мріяти. На жаль, «Казка про солом’яного бичка», як і більшість перших мультиплікаційних робіт того часу, не збереглася. Єдине, що нам лишилося – декілька зображень у старих газетах та відгуки критиків. До речі, останні – винятково позитивні. 

Наступного року В’ячеслав Левандовський відточує власну техніку до блиску та остаточно утверджує феномен української анімації. Його «Казка про білку-хазяєчку та мишу-лиходієчку», створена вже в Києві, стає шедевром форми та методу. Білочка, створена всього у двох профільних варіантах, рухалася так, що глядачі думали, що бачили її і у фас теж. Така майстерність вражала малочисельних на той час фахівців мультиплікаційної галузі. 

Здавалося, що ось він – час вивести українську мультиплікацію на новий рівень, створювати більше картин, розвиватися. Левандовський теж так думав, коли розпочинав роботу над «Тук-Тук на полюванні», але дуже швидко осягнув реальний стан речей. Керівництво на словах підтримувало молодого мультиплікатора, проте постійно навішувало на нього сторонні, зовсім не творчі завдання.

Насправді в Одесі, де тоді працював Левандовський, украй швидко зрозуміли, що анімація не приносить удосталь прибутків, а ось ресурсів вимагає багато. Тож цей напрямок досить швидко згорнули. Можливо, якби в Одесі знали, скільки заробили Disney's на «Крижаному серці», то змінили б свою думку. Але на жаль, тоді був не 2013-ий. У подальшому, до 1959 року, мультиплікація в Україні як вид екранного мистецтва фактично не існувала.

Левандовський вирішив не чекати змін у головах директорів і влаштувався працювати на «Мосфільм», де знайшов бажану можливість реалізуватися. Він працює над об’ємними мультиплікаційними фільмами та стає одним з небагатьох, чиї роботи в цьому напрямі лишили слід в історії мультиплікації (наприклад, «У ляльковій країні»). 

Початок Другої світової передбачувано ускладнює життя мультиплікаторам, і діяльність у цьому напрямі  призупиняється. Тож Левандовський бере творчу відпустку до 1956 року і після цього ще тричі працює мультиплікатором: над «Небесним створінням» (1956), «А як у вас?» (1958) та «Російська народна іграшка» (1959). Десь на цьому закінчується його мультиплікаційна кар’єра, але не заслуги перед галуззю.

Левандовський перший у рядянській мультиплікації використав технологію «еклера» - коли реальних живих акторів знімають на плівку зі швидкістю 24 кадри в секунду, а аніматор потім звіряє по них рухи свого персонажа. Метод високого оцінював Волт Дісней, який згодом ввів його у свою практику. Щоправда, зараз він вважається застарілим.

Так само й інший винахід Левандовського – «олівець часу». Вкрай прогресивна на той час технологія, яка не раз знадобилася аніматорам: спеціальний пристрій для контролю покадрового руху ляльки у просторі. В цілому, це вписується у парадигму життя та творчості В’ячеслава Левандовського: його заслуги та вплив значно більші за те, що він встиг зробити.

 

Повна фільмографія:

Режисер:

«Казка про солом’яного бичка» (1927)

«Десять» (1927)

«Українізація» (1927)

«Казка про Білку-хазяєчку та Мишу-лиходієчку» (1928)

«Тук-Тук та його приятель Жук» (1928; закінчений у 1935-му учнями В’ячеслава Левандовського)

«Тук-Тук на полюванні» (1932)

«Лис та виноград» (1936)

«Срібний дощ» (1937)

«У ляльковій країні» (1940)

 

Мультиплікатор:

«Лис та вовк» (1937)

«Заповіт» або «Заповіт пса-скотинки» (1937)

«Небесне створіння» (1956)

«А як у вас?» (1958)

«Російська народна іграшка» (1959)

 

Автор: Алекс Малишенко