Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова
Пiдписатися

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Слідами Бонні та Клайда: найвідоміші кримінальні пари Тарантіно

Фільм 1967 року про закоханих грабіжників був одним із тих, що відкрили епоху Нового Голлівуду.

Режисер Артур Пенн —  не перший, хто екранізував історію Бонні та Клайда. Проте саме його версія згодом набула статусу класичної, хоча після виходу отримала чимало негативних відгуків. Стрічку звинувачували у надмірній жорстокості й демонстрації неприхованої сексуальності, проте на той момент вона  стала трендсеттером, адже ці «вади» не применшили її художньої цінності.

Бонні та Клайд у сучасній культурі давно існують на рівні міфологеми, яка спровокувала появу цілої низки подібних образів. Одним з тих, кому свого часу не йшла з голови ця пара був Квентін Тарантіно. У 1990 році ще нікому невідомий працівник відеопрокату у Каліфорнії написав величезний сценарій, який дав життя найпопулярнішим кінотандемам закоханих злочинців. З тією тільки відмінністю, що турботливий автор бажав своїм Бонні та Клайдам набагато кращої долі — без достоєвщини і трагічного фіналу.

Клеренс та Алабама («Справжнє кохання», 1993)

Якби не це кіно, «Скажені пси», напевпне, і не побачили б світ. Тарантіно був змушений продати сценарій, щоб профінансувати вихід своєї дебютною стрічки. Режисером став Тоні Скотт, головні ролі зіграли Крістіан Слейтер та Патриція Аркетт. Це, мабуть, найбільш романтизована гангста-пара у творчості Тарантіно. Герої знайомляться, закохуються і одружуються за одну ніч. Неприємності починаються, коли Алабама зізнається, що вона  — дівчина за викликом, зненацька активуючи цим режим героя у Клеренса: він їде до небезпечного сутенера новоспеченої дружини, аби пояснити, що вона тепер поза бізнесом. Залишивши по собі три трупи та прихопивши валізу, повну героїну, хлопець хапає кохану і вони рушають світ за очі у пошуках кращої долі. А також можливості вигідно позбавитися від раптово набутих наркотиків.

На п'яти їм наступають х власники кейсу — затяті злодюги, які вбивають батька Клеренса, нівечать Алабаму, проте схопити пару і повернути героїн все ж не можуть. Кінцівкою цього кримінального тріпу стає грандіозна стрілянина, в якій гинуть усі …окрім головних героїв. Відбувшись лише травмованим оком Крістіана Слейтера, молодята тікають в Мексику. Фінальній сцені на пляжі, де Алабама дивиться, як чоловік грає з маленьким сином, бракує тільки гігантських титрів happy end — настільки ідилічною видається картина.

 

У головного героя чимало спільного зі своїм творцем: він також обожнює кіно (переважно азіатські бойовики), Елвіса, та ще й, як і Квентін, працює у магазині коміксів. Може, саме тому Клеренсу й Алабамі усміхнулася доля навіть після такої небезпечної авантюри? Так чи інакше, у випадку з закоханими Тарантіно нехтує сценарієм, де на злочинців неминуче чекає кара. Хто б міг подумати, що автор, друге ім’я якого — жорстокість, а третє — насилля, виявиться таким романтиком.

Гарбузик та Милий Кролик («Кримінальне чтиво», 1994)

Ролі недолугих грабіжників Тарантіно писав спеціально для Аманди Пламмер і Тіма Рота. Саме сцена Гарбузика та Милого Кролика відкриває і закінчує фільм, склеюючи шматки оповідання разом. На відміну від кінематографічних Бонні та Клайда, для яких пограбування були частиною бунту проти існуючої соціальної системи, фінансового свавілля банків, Гарбузик і Милий Кролик роблять свої брудні справи, скоріше, just for fun і, вочевидь, не від великого розуму. Чим ще можна пояснити, що вони вирішують пограбувати їдальню посеред білого дня і без особливої підготовки? А всі їхні попередні «подвиги» обмежуються набігами на крамниці спиртного.

Незважаючи на певну безпринципність своїх героїв, Тарантіно все одно проявляє великодушність: сцену, в якій персонаж Семюела Л. Джексона вбиває Гарбузика і його подружку, вирізали з «Кримінального чтива». У фінальній версії налякані і спантеличені злодюжки прибираються з кафе геть.

Міккі та Меллорі («Природжені вбивці», 1994)

Ще один сценарій Тарантіно, який йому так і не судилося втілити на екрані. Проект потрапив до рук Олівера Стоуна, та він настільки перекроїв наратив, що Тарантіно попросив прибрати його ім'я з титрів. Але як автор сюжету все ж таки залишився, та й на прем’єру «Природжених вбивць» під час фестивалю у Венеції не поцурався приїхати. За задумом автора, стрічка мала стати гангстерським роад-муві. Те, що режисер інтегрував у нього соціальну сатиру і безжальну критику мас-медіа, які роблять із вбивць героїв, Тарантіно абсолютно не подобалося. Його ідею «насилля заради насилля» Стоун також спотворив. Якщо в первинному варіанті Міккі і Меллорі вбивали просто так, тому що жорстокість була в їх природі, у Стоуна пара перетворилася на травматиків, для яких ультранасильство стало засобом компенсації отриманих в дитинстві психологічних каліцтв.

На тлі страшної різанини тим не менш розвивається вельми класична любовна історія, яка хочеш-не-хочеш, а пом'якшує сприйняття кривавого хаосу, що лишають по собі головні герої. Як змусити глядача симпатизувати найзапеклішому лиходію? Показати, що він здатен переживати романтичні почуття. Ця схема працює давно і вірно, а у випадку з Бонні і Клайдом і їхніми аналогами стає ефективніше вдвічі. Тому образи закоханих бандитів, напевно, будуть експлуатуватися ще довго. Тарантіно і сам продовжує їх використовувати, але чим далі, тим більше експериментує: у «Вбити Білла», наприклад, зіштовхує Бонні та Клайда лобами. Сподіваймося, що і в наступних двох стрічках (режисер, нагадуємо, пообіцяв зняти загалом 10 фільмів і вже впорався із 8) готує щось цікавеньке.

Автор: Анна Меняйленко, головна редакторка CinCity