Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова
Пiдписатися

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Пацифістське кіно Нового Голлівуду. Рефлексії кінематографістів на війну у В'єтнамі

Разом з песимістичними настроями у суспільстві США панувала і депресія від сумнівних результатів війни у В'єтнамі. Ця тема не могла обійти кінематографістів, тому в Голлівуді почав розвиватися жанр антивоєнного кіно

Першою помітною «ластівкою» серед таких фільмів стала стрічка Гела Ешбі «Повернення додому». За сюжетом персонаж Джейн Фонди Саллі змушена попрощатися зі своїм чоловіком Бобом (Брюс Дерн), адже його відправляють воювати у В'єтнам. Тим часом сама Саллі не може встояти проти тиші вдома і влаштовується волонтерем у військовий госпіталь. Там вона доглядає за старим товаришем Люком (Джон Войт), в якого і закохується. Та з війни врешті-решт повертається її чоловік і Саллі потрапляє у незручну ситуацію.

Насправді стрічка Ешбі — одна з небагатьох, яка розповідає про травму від війни, не показуючи військових дій. Так, кількома кадрами нам показують В'єтнам, однак режисер не наділяє цьому великого значення, концентруючись на любовному трикутнику головних героїв. Гел Ешбі демонструє дві долі людини, які пройшла В'єтнам: сильного та мужнього Люка, який тим не менш проходив довгу реабілітацію в лікарні, та Боба, чоловіка Саллі. Бобу довелося служити довше і отримати нагороду за свої заслуги вже на цивільній території. Його розчарування трапляється якраз вдома, коли він дізнається про зраду дружини і по суті втрачає всі життєві принципи, з якими повертався з війни. Травма Боба — це якоюсь мірою травма всієї нації, яка розраховує отримати славу та почесті, але отримує лише відчай та розчарування. Фінальний монолог Люка перед молодиками неначе підсумовує все сказане та зроблене за стрічку в кількох словах: «У вас буде вибір, який треба зробити». Разом з тим перевтілення головних героїв та досвід війни вказує на їхнє переродження в рамках фільму. Хто зна, можливо саме за таку тему і образи «Повернення додому» отримало премії «Оскар» за найкращого актора, акторку та сценарій.

Того ж 1978 року вийшла у кінопрокат стрічка Майкла Чіміно «Мисливець на оленів». Більшою мірою вона теж концентрується на житті цивільних під час війни, але лише у першому та третьому актах. Десь на задвірках Пенсильванії на сталеливарному заводі працюють чоловіки, які згодом потраплять у пекло війни. Перший акт схожий на довгий пролог з усіма радостями життя без кровопролиття. Вони святкують весілля у товариша і випивають в барах, але вже згодом глядач зустріне їх у полоні в'єтконгівців, де вони гратимуть у «російську рулетку».

За цей епізод гри не на життя, а на смерть, режисер Чіміно отримав чимало критики на свою адресу. Документальних підтверджень гри у «російську рулетку» під час В'єтнамської війни не знайшли. Та актори Роберт де Ніро та Крістофер Вокен виступили на захист режисера, мовляв, під час зйомок не йшлося про те, чи ця війна дійсно відбувається у В'єтнамі. Це скоріше війна всередині самих себе. Конфліктність персонажів і справді відбувається не ззовні і війна — це лише сцена для головних героїв. Завдяки непомірно довгому хронометражу (3 години) Чіміно не поспішає відкривати карти, але робить медитавне кіно про дружбу, яка, однак, не зможе врятувати від смерті або втрати здорового глузду. «Мисливець на оленів» - одна з небагатьох стрічок, яка у Новому Голлівуді звинувачує не саму війну у руйнуванні особистості, як власне саму особистість. Можливо алегоричний підтекст Майкла Чіміно і занурений десь глибоко серед одісеї героїв та він зчитується наприкінці стрічки. Персонаж де Ніро повертає тіло свого товариша на рідну землю і разом зі своїми друзями вони поминають його в барі, примиряючись з жахливими фатумом своєї долі.

Та якщо режисер вплітав у сюжет алегоричний зміст, то вже через рік на війну у В'єтнамі дивилися через сюрреалізм Копполи. Мова йде про «Апокаліпсис сьогодні». Славнозвісні слова режисера на Каннському кінофестивалі, що «це не стрічка про В'єтнам, це і є В'єтнам», читаються сьогодні не з такою пацифістською інтонацією, як можна було б уявити. Та серед всіх стрічок про війну «Апокаліпсис сьогодні» винайшов свій візуальний лексикон, який не цураються використовувати донині.

Вояку капітана Вілларда відправляють на спецзавдання: він мусить знайти божевільного полковника Курца та повернути його на базу. Та вже при перших прослуховуваннях слів Курца по обличчю Вілларда видно, що ця місія може змінити не лише його життя, але й хід його думок. Коппола потішається над безумством командирів навколо, але робить полковника Курца якимось недосяжним ореолом божества. Можливо Курц і має рацію, але щоб її зрозуміти Віллард має пройти курс (не)молодого бійця та шлях героя за Крістофером Воглером. Однак третього акту капітану вже не досягнути. Він застрягає у другому колі пекла (не за Данте Аліг'єрі) і пізнає істину від Курца: на війні перемагають первісні почуття людини. І хоча Курц бачить у Вілларді лише посланця у бакалійну, щоб забрати товар, капітан перевершує очікування свого ворога і після вбивства стає новим божеством серед місцян. Ця підміна цілком закономірна в контексті всіх подіях, адже по суті Віллард повторює шлях самого Курца.

Стрічка Копполи найбільш неоднозначно відгукується про війну. Дійсно, пацифізм глибоко заритий під шарами філософської притчі про пошуки істини. Та попри це «Апокаліпсис сьогодні» принаймні залишається поки найкращою еканізацією «Серця темряви» Джозефа Конрода. Зрештою, і тяжкі зйомки на Філіппінах увінчались схвальними відгуками серед критиків та глядачів.


Автор: Юрій Самусенко, журналіст Інтернет-видання про кіно Moviegram