Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова
Пiдписатися

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Розчарування у соціумі та панківський вайб «Таксиста» Мартіна Скорсезе

Наприкінці 60-х і на початку 70-х народжувалася культура панків, особливістю яких стало негативне ставлення до суспільства та політики. Перед усім, культура панків тісно пов'язана з музикою Лу Ріда та Сіда Вішеза. У 1976 році у кінопрокат США вийшов фільм Мартіна Скорсезе «Таксист» і його головний герой — справжнє втілення панківської ідеології

Тревіс Бікл влаштовується працювати таксистом на нічні зміни у Нью-Йорку. Через безсоння він відвідує кінотеатри для дорослих та бідкається через забруднені вулиці (в прямому і переносному значеннях). Тревіса не можна назвати політичним чи соціальним активістом. Він дистанціюється від суспільства, яке зневажає. Зрештою, таксист Бікл не витримує психологічної напруги, купує пістолет та вершить справедливість незаконними методами.

Сценарист Пол Шредер написав сценарій під враженням від свого розлучення. Він не цурався черпати натхнення з найрізноманітніших джерел: щоденників Артура Бремена (який спробував застрелити кандидата в презденти Джорджа Воллеса у 1972 році) та творів Федора Достоєвського. Шредер надав Тревісу Біклу одну невеличку рису, яка робить його персонажа ближчим до реальності. Бікл — ветеран В'єтнамської війни, який, як і всі розчарований її наслідками, і не бачить жодного виходу, аніж заробляти водієм у ненависному місті.

Співпраця Шредера і Скорсезе проявляється і в поєднанні власного досвіду сценариста з візуальними набутками Нової Хвилі. Оператор стрічки Майкл Чепман розповідав в інтерв'ю Hollywood Reporter: «[На стиль фільму] дуже сильно вплинув, на мою думку, [Жан-Люк] Годар та його оператор Рауль Кутар. Значною мірою стиль продиктований тим фактом, що ми не мали багато часу і не мали грошей, тому не могли робити традиційні речі. Ми не могли освітлювати вулиці великими ліхтарями. Нам довелося наблизитись до природнього світла Нью-Йорку. Звісно ж, це виявилося саме тим, що потрібно». Саме через світло Нью-Йорк скидається на окремого персонажа, який, наче той Левіафан, бореться з головним героєм. Разом з джазовою музикою Бернарда Геррмана «Таксист» схожий на класичний приклад нео-нуарного кіно, яке лише народжувалось у 70-х у Новому Голлівуді.

Після економічного буму у 50-х жанр нуару став незатребуваним серед глядачів. Однак? після В'єтнамської війни рецесія в економіці та низка нерозкритих вбивств призвели до повернення до нуару в кіно у новій формі — нео-нуару та пост-нуару. У «Таксисті» нео-нуар проявляється через постійний песимізм антигероя, його виснови про корупцію, зростання злочинності у місті. У стильовій парадигмі оператор Чемпен використовує мокре від дощу вітрове скло автомобіля. Крізь нього Тревіс Бікл дивиться на світ під сумний джаз і мріє про зміни у Нью-Йорку.

Попри нуарний стиль, «Таксист» за своєю сутністю тяжіє до культури панків. Навіть наприкінці стрічки він готується до вбивства сенатора та кандидата в президенти Палантіна, вибривши свою голову до ірокезу. В ідеології панків ірокез завжди вважався символом боротьби проти стереотипів, нав'язаних суспільством. Мартін Скорсезе розповідав, що ірокез зпропонував його друг Віктор Магнотта, який служив у В'єтнамі: «Магнотта говорив про певний тип солдат у джунглях. Вони обрізали волосся так, щоб воно виглядало, як ірокез. І ти вже знав, що це особлива ситуація. Люди надавали їм широкі ліжка і ми подумали, що це хороша ідея для нашого фільму».

В одній із сцен Тревіс запрошує працівницю кампанії Палантіна на ланч. Вонa ретельно дивиться у його очі і дає Біклу точний опис персонажа крізь слова пісні Кріса Крістоферсона: «He's a prophet and a pusher, partly truth, partly fiction—a walking contradiction» («Він — пророк і колюччя, почасти справжній, почасти вигаданий, ходяче протиріччя»). Та якщо у розмові Тревіс заперечує своє «колюччя», то від «протиріччя» він не відмовляється. Власне якщо Пол Шредер взяв опис свого персонажа із себе у складні часи, Мартін Скорсезе обрамляє його у свої улюблені образи самітників, які пливуть проти течії. Таксист — це та професія, яка обмежує світ антигероя металевою кабіною, і розмова ведеться за правилами водія. Таке усамітнення продиктовується власним кодексом справедливості, який запроваджує для себе Тревіс. Коли він купує зброю, то усвідомлює, що обирає шлях самурая і повернутися назад йому навряд чи вдасться. Тревіс по суті приймає на себе сеппуку — японське ритуальне самогубство, яке символізує смерть з честю. З очищенням вулиць таксист очищує свій розум та тіло від слабкостей.

Цей песимістичний настрій Скорсезе проводить через всю стрічку та робить фінал метафоричним. Бікл виживає після перестрілки, але чи це справжнє життя, чи вже чистилище для його душі — невідомо. Після коми він повертається на роботу і підвозить ту саму дівчину з кампанії сенатора. Оператор Майкл Чепмен знімає цю сцену, немов сон наяву: нема відчуття реальності подій і, схоже, Тревіс вже сам не відчуває себе справжнім. Однак сценарист спростував теорії фанатів щодо фіналу-сну. Пол Шредер у відповідях на питання користувачів Reddit відповів: «Епілог не містить жодного сну, це просто поновлення фільму, повернення на початок. Я завжди відчував, що останній кадр можна з'єднати з першим. Проте хороші фільми залишаються відкритими для інтерпретацій».

Зрештою, «Таксист» отримав схвальні відгуки разом з успішними касовим кінопрокатом. Персонаж Тревіса Бікла з його непорушним почуттям справедлиовсті та монологом до відображення у дзеркалі стали настільки культовими, що Скорсезе та Шредер не раз задумувалися про продовження. Та чи працює Тревіс до сих пір таксистом глядачам поки не вдасться побачити. Можливо, свою роль у популярності стрічки відіграла епоха 70-х з невпевненістю у майбутньому та зневірою до влади. А може знімальна група вловила той соціальний нерв, що пульсував не завдяки, а всупереч встановленим правилам у суспільстві. Інтерпретацій і справді забагато. Сценарист та режисер приймають всі, що так чи інакше пов'язані з адекватністю.

Автор: Юрій Самусенко, автор Інтернет-видання про кіно Moviegram