Відчувши дух змін після падіння кодексу Гейза, голлівудські режисери почали втілювати в життя ідеї, які до цього навряд чи мали б можливість потрапити на екрани.

Падіння цензури і подальша зміна культурного вектора з початку 60-х були спровоковані низкою серйозних змін у житті американського суспільства: Карибська криза, війна у В'єтнамі, Вотергейтський скандал, сплеск громадського руху проти расизму і гендерної нерівності. Ці процеси мали величезний вплив на якість фільмів і відобразилися у більшості стрічок епохи Нового Голлівуду.

Одним з режисерів, якому вдалося перенести на екран депресивні настрої американців того часу, став Вільям Фрідкін.

Демон перший: Орсон Веллс

Кар'єра Фрідкіна почалася з роботи на телебаченні, де майбутній Оскарівський лауреат відточував режисерські навички. Але знімати кіно він і не думав до того, як одного разу потрапив на сеанс «Громадянина Кейна». Стрічка справила на Фрідкіна настільки сильне враження, що він переглядав її знову і знову. Згодом режисер скаже, що саме роботи Орсона Веллса, а ще Мікеланджело Антоніоні, про якого він дізнався трохи згодом, сформували його творчий почерк.

Демон другий: Говард Гоукс

Отримавши вдосталь практики на телепроектах і знявши декілька документальних фільмів, Фрідкін нарешті наважився взятися за художнє кіно. Але, мабуть, поквапився: перші чотири стрічки вийшли сирими і провалилися у прокаті. Молодий режисер майже опустив руки, як тут батько його тодішньої пасії  — постановник легендарного «Обличчя зі шрамом» (1932) Говард Гоукс, несподівано дав Фрідкіну пораду: «зняти кіно, де буде дія, а не теревені про чужі проблеми, які нікому не цікаві». Фрідкін прислухався до його слів і почав роботу над наступним проектом, істотно скоригувавши свою творчу манеру.

Демон третій: «Французький зв'язковий»

У 1971 книга Роберта Мура про нью-йоркських слідчих, які намагаються розкрити схему постачання наркотиків із Франції, вже була бестселером, але братися за екранізацію ніхто не хотів. Здебільшого через те, що кошти на реалізацію були дуже обмежені — 2 мільйони доларів. Хто ж знав, що касові збори перевищать початковий бюджет майже в 30 разів. Цікаво, що Фрідкін бачив причину успіху в тому, що відійшов від принципів зйомки, притаманних Новому Голлівуду, проте саме «Французький зв'язковий» став класичним зразком стрічок цього періоду.

Фрідкін позбувся зайвих діалогів, додав екшену, використав свій документальний досвід — і створив похмурий реалістичний фільм, який поєднав у собі риси кримінальної драми і бойовика. Сцена, де автомобіль переслідує потяг метро, до сьогодні вважається однією з кращих в історії кінематографа. Зараз може видатися, що нічого особливого на екрані не відбувається, але тоді, в 1971-му, комбіновані зйомки і динамічний монтаж тримали глядача в напрузі, не дозволяючи відірватися від екрану хоч на секунду.

«Французький зв'язковий» став тріумфатором тогорічного «Оскара» й переміг у п’яти з восьми номінацій, в тому числі у номінаціях "найкращий фільм» та "найкращий режисер». Стрічка випередила таких суперників, як «Останній кіносеанс» Богдановича і «Механічний апельсин» Кубрика. Втім, сам Фрідкін після церемонії сказав, що найкращий американський режисер — Стенлі Кубрик, причому «не тільки цього року, а й цілої епохи».

Демон четвертий: «Екзорцист»

Шалений успіх привів до Фрідкіна найвпливовіших продюсерів, тому він одразу ж почав роботу над «Екзорцистом». Стрічка не зібрала такого врожаю нагород (хоча 10 номінацій на «Оскар» і 2 отриманих статуетки — здається, теж непогано), але мала величезний комерційний успіх і стала прототипом більшості фільмів жахів, що були випущені після. Те, що зараз виглядає як "горор-кліше", тоді було шокуючим новаторством. Нервуючий психологізм і надмірна натуралізація зробили стрічку дійсно страшною, але на диво анітрохи не відлякнули глядача: «Екзорцист» зібрав у прокаті більше $400 млн.

За компанію з іншими фільмами Нового Голлівуду, «Екзорцист» продовжив деконструкцію міфу про життєздатність американської мрії у тривожні повоєнні часи. Якщо одержима дияволом дівчинка — Сполучені Штати, то вчені і психіатри — традиційна система цінностей, що раптово виявилася неспроможною і безпорадною в найпотрібніший трагічний момент. Звернення до церкви — акт відчаю, спроба знайти дієві схеми виживання в новому світі.

Демон п’ятий: «Розшукуючий»

Два вдалих фільми поспіль ще більше переконали Фрідкіна у вірності власного художнього методу, в той час як соціальний запит почав поступово міняти свій напрямок у бік розважального кіно. Глядачі, втомлені від жорстокості та надмірної реалістичності, потребували трансляції більш оптимістичного меседжу. Це пояснює низку касових невдач, що спіткали подальші стрічки Фрідкіна, апогеєм якої став скандальний ЛГБТ-трилер «Розшукуючий» (1980). Незважаючи на блискучу гру Аль Пачіно і цікавий фінальний плот-твіст, стрічка виявилася настільки несвоєчасною, що не тільки зазнала невдачі у прокаті, а й стала зіркою першої «Золотої малини» — премії за найгірші досягнення в кінематографі.

Демон шостий: «Кілер Джо»

У 80-90-х Фрідкін надовго зник з кінорадарів —  знімав серіали, оперні виставі і ще казна-що. У другій половині нульових у режисера стався раптовий ревайвал: психологічний трилер 2006 року «Bug» (що у локалізації зненацька став «Глюками») забрав приз ФІПРЕССІ в Каннах. А в 2011-му кримінальна драма «Кілер Джо» брала участь в основному конкурсі в Венеції: стрічка не отримала нагороди, натомість на думку критиків стала однією з кращих в кар'єрі Фрідкіна. «Якби я не був режисером, то став би серійним вбивцею» — віджартовувался він, а через два роки повернувся в Італію, щоб отримати почесного Венеціанського лева

Деякі дослідники дотримуються думки, що багато невдалих стрічок Фрідкіна просто випередили свій час, а от своїми двома шедеврами він заклав підвалини сучасного блокбастера. Солідарність в цьому випадку лише доводить, що для створення гарного кіно важливий не тільки талант постановника або сценариста — необхідно дуже тонко відчувати дух часу. Можна бути пророком і авангардистом, але чекати того ж від глядача — марна справа.

Автор: Анна Меняйленко, головна редакторка CinCity