Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова
Пiдписатися

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

«Телемережа» Сідні Люмета. Сатира на телебачення і чому її бракує нині у великому кіно

Зі створенням телебачення почалася нова ера для всього кінематографу. Серіали та телефільми дозволили розширювати аудиторію глядачів, а разом з тим телебачення знайшло свою «ахіллесову п'яту» - рейтинги

Колись бізнесова сторона питання крокувала Голлівудом не настільки масштабно, як нині. Сплеск авторського кіно у 1960-80-х роках лише загострював увагу на проблемах у суспільстві. Американці прагнули забути війну та політичні скандали і тому весь погляд був спрямований на телебачення. Веселі ситкоми та розважальні передачі вже не могли задовольнити потреб, тому навіть новинам доводилося вигадувати якийсь новий формат. Сценарст Педді Чаєфскі зрозумів схему оголеного нерву американських глядачів і написав сценарій до «Телемережі».

У стрічці паралельно розгортаються дві сюжетні лінії. У першій телеведучий вечірніх новин на вигаданому каналі UBS Говард Білл у стані депресії обіцяє глядачам покінчити життя самогубством в прямому ефірі. Звісно, після розмови із співробітниками телеканалу він змінює думку, і вже наступної передачі скасовує своє рішення. Натомість Говард стає таким собі божевільним пророком, якому телеканал видає своє телешоу, де він читає проповіді про важливість висловлювання свого гніву. Свого часу Генрі Фонді пропонували роль Говарда Білла, але той відмовився через «істеричність» свого персонажа. Годі і казати, але Пітеру Фінчу ця роль принесла «Оскар».

Інша сюжетна лінія — це підйом по кар'єрній драбині Даяни Крістенсен. Фей Данавей теж отримала «Оскар» за цю роль. Вона грає продюсерку розважального блоку і прибирає до своїх рук і новинний блок. Її безпринциповість, можливо, і є рушійним механізмом стрічки. Всі її рішення приводять героїв до фінального катарсичного пострілу у Говарда Білла, щоб востаннє підняти рейтинги телеканалу. Власне, Даяна Крістенстен — це такий собі увіковінчений образ злого продюсера, який покладе абсолютно все на альтар популярності продукту. З часу релізу стрічки минуло більше сорока років, а серед кіноглядачів досі ходить уявлення про підступність продюсерів та їхньої жаги до грошей. Здається, Педді Чаєфскі вдалося точно потрапити в образ жадібності на телебаченні.

За два роки до виходу «Телемережі» Сідні Люмета на флоридському каналі WTXL-TV застрелилася телеведуча Крістін Чаббак. Існує думка, що сценарист Педді Чаєфскі поклав цю подію в сюжет стрічки Люметта, однак її спростували, бо він почав писати сценарій за довго до самогубства Чаббак. Насамперед напруженість у суспільстві справді провокували людей дивитися більше телебачення вдома, щоб знайти будь-який спосіб відчуження від реального світу. Нині ж такого помітного сатиричного зображення телепередач годі і шукати. Після Сідні Люмета до цієї теми звертались Девід Кроненберг у своєму сюрреалістичному «Відеодромі» та Мартін Скорсезе у «Королі комедії». Потреба у висміюванні відпала сама по собі, коли телебачення почало вигадувати нові формати протягом 80-х. Зрештою, відлуння оригінальних ситкомів та телешоу залишилося і сьогодні. «Сайнфілд», «Альф», «Лицар доріг» хоча і викликають у глядача ностальгію, але з популярністю фільмів «Воно», «Дивних див» ця ностальгія підтримується і прогресує на сьогоднішніх телеекранах.

Якщо розглянути подальші фільми про «голубі екрани», серед них теж можна помітити сатиричний підтекст, який по-різному висміює жадібність до рейтингів. Наприклад, «Людина, що біжить» з Арнольдом Шварцнеггером, який глузує над ігровими шоу, зводить рейтинги до майже катарсичного абсолюту. А ось ще пізніший «Шоу Трумена» Пітера Віра і того больше — зачіпає екзистенціальні проблеми крізь призму реаліті-шоу. Та попри різні теми кожен з них розглядає телебачення як втечу з реальності, і тут варто пригадати Жана Бодріяра. Він визначив термін гіперреальності, який характеризує відчуття втрати реальності. Складовими гіперреальності стали симулякри, які насправді об'єктивно не існують і роблять все можливе, аби підмінити реальність. Цієї теорії ще не існувало під час зйомок «Телемережі», але основні теми гіперреальності присутні у стрічці Люмета. Говард Білл втрачає контроль над собою і створює ту саму підміну для глядачів, вводячи їх у справжній транс перед телеекранами. Продюсери ж можуть маніпулювати цією аудиторією, як власне маніпулювати і самим Говардом.

Відлуння «Телемержі» простежується у нинішніх телесеріалах. Скажімо, славнозвісна фраза Білла «Я злий, як чорт, і я більше не збираюся це терпіти!» звучить у пілотному епізоді «Краще подзвоніть Солу» та у телефільмі «Дух часу». Та найбільше натхнення, певно, отримав сценарист та режисер Аарон Соркін, коли створював свій проект «Новини», який протримався на каналі HBO три сезони. Теж вигаданий канал канал Atlantic Cable News бореться з іншими телемережами за рейтинги. На відміну від сценарія Педді Чаєфскі Соркін — прихильник не сатири, а реалізму у своїх серіалах та фільмах. «Новини» не стали виключенням і якщо продюсери телеканалу хочуть маніпуляцій, то не вдаються до крайнощів, хоча часом і близькі до цього. Соркін висловлювався за актуальність стрічки Люмета: «Якщо подивитеся фільм сьогодні, то може здаватися, що вона написана минулого тижня. Комерціалізація новин та девальвація істини - це лише частина нашого життя. Вам захочеться повернути Чаєфскі до життя, щоб він зміг написати сценарій до фільму «Інтернет».

Врешті-решт нині сатири бракує на телебаченні завдяки унікальності «Телемережі». Педді Чаєфскі та Сідні Люмет за 40 років до сьогоднення по суті стали пророками факту, що нічого не змінилося за цей час і рейтинги досі важлива складова телебачення. Режисер та сценарист промовили своїм фільмом всі максими, які не могло висловити суспільство. Залишається лише сподіватися, що Говард Білл був першою і останньою людиною, яку вбили через низькі рейтинги.

Автор: Юрій Самусенко, журналіст Інтернет-видання про кіно Moviegram