Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова
Пiдписатися

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Стівен Спілберг: крізь «Щелепи» до зірок

Традиції епохи Нового Голлівуду формувалися під значним впливом європейської хвилі. Режисери почали препарувати американську кінокласику крізь призму авторства, намагалися зробити свої стрічки більш персоналізованими, торкатися табуйованих тем. Результатом стала низка відвертих і жорстоких фільмів, які відповідали соціальному запиту, адже достеменно віддзеркалювали тривожні настрої тієї доби

Однак чим далі, тим менше глядачів привертало депресивне травматичне кіно. Втомившись від глибоких потрясінь у реальному житті, отримувати їх ще й з екрану було вже занадто, тож публіка забажала як у старі добрі часи — видовищ. Так почалася ера блокбастера, яка до початку 80-х повністю змінила стилістичні канони, створені буремними авторами Нового Голлівуду. Однією з перших ластівок стали «Щелепи» (1975) Стівена Спілберга — стрічка, що розділила історію американського кінематографа на «до» і «після»

На той час молодий режисер мав за плечима тільки один масштабний кінопроект — «Шугарлендский експрес» (1974). Стрічка отримала досить добру реакцію з боку критиків, але зроблена була за вже не такими актуальними канонами Нового Голлівуду, то ж у прокаті провалилась. Спілберг збагнув свою помилку, та поки розмірковував над ідеями для наступного фільму, доля підкинула йому сценарій про акулу-людожера, яка тероризує маленьке містечко. Режисер одразу ж зголосився зайнятися постановкою, намагаючись не панікувати через те, що проект обіцяв бути відверто комерційним. Спілберг, чиїми кумирами на той момент були Скорсезе і Антоніоні, у першу чергу хотів «залишити слід в душах, а не в касах». Але бажання зняти хіт все ж таки перемогло.

Почалася підготовка до зйомок. Головною метою Спілберга було досягнення максимальної натуралістичності, і перше, що мало цьому посприяти — це хороша акула. Макет величезної хижої рибини під кодовим ім'ям «Брюс» створювався в одному з Голлівудських ангарів, паща моторошної моделі відкривалася і закривалася за допомогою дистанційного керування. Очевидці, яким пощастило бачити бутафорського монстра до початку зйомок, висловлювали сумніви щодо його реалістичності, мовляв, не буває таких величезних акул. Але Спілберг нікого не слухав і не дарма: Брюс виглядав напрочуд природно і від того ще більш зловісно.

Знімали у відкритому океані, до «Щелеп» подібна практика була невідома голлівудському кіновиробництву. Це давало безліч ускладнень, уповільнювало процес, ще й механічна істота не завжди поводилася так, як потрібно було режисерові: дебют Брюса у кадрі, наприклад, скінчився, так і не розпочавшись — акула просто пішла під воду. Спілберг ледве вклався в бюджет, що складав 10 мільйонів доларів, і витратив чимало нервових клітин, але все ж закінчив роботу. Віддаючи матеріал в монтаж, він вже розумів, що відзнятих спецефектів не вистачить, щоб зробити захоплюючий відеоряд. Тому уважно пильнував, щоб вони належно комбінувалися із вдало вибудованим наративом.

На прем'єрних показах Спілберг ковтав валіум. Але хвилювання було даремним: касові збори «Щелеп» склали 129 мільйонів доларів і поставили, хоч і лише до виходу перших «Зоряних війн», світовий рекорд. Після успіху стрічки стало зрозуміло, що авторський кінематограф дрібного кшталту приречений — він просто більше нікого не зацікавить. Почалася остаточна і безповоротна комерціалізація Голівудського кіновиробництва. Прокатники і продюсери наче та акула відчули смак прибутку і хотіли, щоб всі наступні стрічки були, як «Щелепи».

Так світ побачив перший класичний блокбастер, який завдяки таланту Спілберга був не просто видовищним, але й змістовним.  «Щелепи» не стали безідейною історією про кровожерливого монстра. Занепокоєння корумпованістю уряду втілилося в образі урядовців курортного містечка, яких абсолютно не турбує безпека людей — вони бояться лиш падіння доходів від туризму. А головний протагоніст — простий хлопець з народу, який врешті і виявляється єдиним рятівником.

Після приголомшливого успіху «Щелеп» Спілберг міг сміливо розраховувати на таке фінансування свого наступного проекту, яке буде потрібно. Так бюджет стрічки «Близькі контакти третього ступеня» склав рекордні для свого часу 20 мільйонів доларів. Великий шанувальник наукової фантастики 50-х, режисер давно мріяв зняти кіно про контакт людства з прибульцями. І знову став новатором: у Спілберга космічні гості вперше прилетіли на нашу планету з добрими намірами. Рей Бредбері відразу після виходу «Близьких контактів» назвав стрічку «найважливішим фільмом нашого часу». Саме тому, що вперше хтось розглядав людей і прибульців, як єдину расу.

Стрічка вивела наукову фантастику на якісно новий рівень, довівши, що сайфай-фільми, які до того часу вважалися другосортними, можуть бути якісними і глибокими. «Близькі контакти» мають ознаки сімейної драми (одержимість візитом прибульців руйнує шлюб головного героя), релігійний (постанова одвічних «хто ми?» і «звідки прийшли») і політичний (відчутна аналогія з Вотергейтським скандалом: влада намагається приховати факт контакту з космічною расою) підтексти. Фільм вийшов в один рік з першими «Зоряними війнами», тому порівняння були неминучі. Лукаса хвалили за динаміку і захопливий сюжет, всі ж компліменти щодо форми і змісту забрав Спілберг.

Переможця цього кінобатлу визначив сам час, адже всі «Інтерстеллари», «Прибуття» та «Дні незалежності» сучасного Голлівуду завдячують своєю появою саме «Близьким контактам третього ступеня».

Випустивши два блокбастери поспіль, Спілберг міцно закріпився на позиції одного з найбільш комерційно успішних режисерів. Найдивовижніше те, що 43 роки поспіль в ньому органічно уживаються бізнесмен і художник: Спілберг знімає оскароносну драму про другу світову війну, а слідом стрічку про динозаврів — і обидва фільми виявляються однаково якісними. Продовжує експериментувати з науковою фантастикою, історичним і пригодницьким жанрами — незмінно збирає номінації та нагороди. І судячи з того, що душа з фільмів Спілберга нікуди не поділася, це, мабуть, і є те, що зветься геніальністю.

Автор: Анна Меняйленко, головна редакторка CinCity