Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова
Пiдписатися

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

УКРАЇНСЬКИЙ ПРИМІТИВІЗМ: БІЛОКУР

У лютому 2016 року, згідно з законом «Про декомунізацію», у місті Краматорськ вулицю Клари Цеткін перейменували на вулицю Катерини Білокур. Піраміда Маслоу стверджує, що, тільки задовольнивши свої основні потреби, людина може думати про саморозвиток і мистецтво. Бо важко займатися освітою, коли все існування сконцентроване на нестачі в базових потребах. Це правило інколи порушується такими людьми, як Катерина Білокур. І це найцікавіше в її постаті - коли людина замінює основні потреби на необхідність самовираження. Мабуть тому Український інститут національної пам'яті в 2016 році в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні вніс Катерину Білокур до проекту «Незламні» як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через голод 1932–1933 років, який не вбив їх та не зламав їхню особистість.

Особливості примітивізму

Творчість Катерини Білокур відносять до жанру примітивного або наївного мистецтва.

Протягом тривалого часу мистецтвознавці не бажали звертати увагу на феномен примітивного жанру. Тільки в ХХ - на початку ХІХ ст. з’явився інтерес до цієї течії. Пов’язано це з тим, що в мистецтві відчувалася «втома» від процесів, які вже існували протягом кількох століть. Мистецтво чекало оновлення: художники почали звертатися до народної творчості культур, які ще не відчули впливу прогресу. Саме тому майже всі модерністи зазнали впливу африканського народного ремесла.

Примітивізмом захоплювались багато відомих майстрів, як-от Анрі Руссо та Пабло Пікассо. Останній вважав, що саме примітивізм робить мистецтво чесним і в своїх листах писав, що шкодує, що ніколи не зможе малювати, як дитина.

Саме художники-самоуки несвідомо звертаються до дитячого сприйняття світу. Їхні малюнки спрощені, простір на картинах часто не має перспективи, дуже багато декору та яскравих контурів, закони композиції вони творять самостійно, на свій розсуд. Наївісти не могли малювати, як діти, але могли зберегти в собі дитячий погляд на світ. Головне - не сам спосіб вираження, яким користувалися художники цього жанру, а їхнє сприйняття реальності. Вони зображали те, що добре знали і відчували рутину, яку спостерігали повсякчас.

Нижче картини іншої художниці-самоуки - Серафіни Луї. Її талантом теж захоплювався Пікассо.

Картинка

Фото з www.livemaster.ru/

Біографія

Зазвичай біографічна частина статті починається з місця та дати народження героя. Вже тут треба зазначити, що нам не відома точна дата народження Катерини Білокур. Є припущення, що Катерина народилась в кінці осені та, виходячи з імені, це могло бути 25 листопада (7 грудня), у День святої великомучениці Катерини.

Катерина Білокур сама навчилась читати у віці 67 років, тому в школу дівчину сім’я вирішила не віддавати: якщо читати сама навчилась, то й усьому іншому навчиться.

Ну от дід і батько порадилися – нащо ж, мовляв, Катрю в школу посилати, коли вона й сама учиться, не буде рвати ні чобіт, ні свити, а ще вона потроху на веретені прястиме і грамоти навчиться. Ото така моя школа.

Билокур

Дім в Богданівці,1955 Фото з https://www.wikiart.org/

Як і всі діти, малювати майбутня художниця почала з дитинства. Пишучи слово «дитинство», слід зазначити, що це поняття дуже відрізняється від того, що ми розуміємо під ним зараз.

На початку ХХ століття малювання сприймалося як гаяння часу, який можна було б витратити на роботу по господарству. Тому, коли у віці 14 років батьки застали Катерину за малюванням, вони заборонили їй займатися.“Украла в матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..» Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, – слідом за мною…Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю во всю шир мого таланту!

БилокурФото з http://povaha.org.ua

У віці 2223 років Катерина вирішила отримати освіту художниці в Миргородському технікумі художньої кераміки. На екзамен вона принесла два малюнки: копію «з якоїсь» картини та начерк із натури, який вона зробила, дивлячись на хату свого діда. Малюнки були виконані на папері, який Катерина купила спеціально для вступу. У технікум Катерину не взяли, та причина була не в якості малюнків, а в рішенні щодо освіти Катерини, яке колись прийняли її батьки: для вступу до закладу необхідно було мати документ про закінчення семирічної школи.

Квіти та берізки ввечері,1950. Фото з wikiart.org

Ця відмова не вплинула на жагу до малювання, але посприяла розширенню світогляду художниці. Вона почала відвідувати драматичний гурток, організований подружжям учителів Калитів. До цього нового «хобі» батьки ставилися так само, як і до малювання, але цього разу за умови: Катерина може брати участь у виставах, якщо це не буде впливати на її роботу по господарству.

Через 5 років після відмови в Миргородському технікумі Катерина зробила другу спробу та подалась у Київський театральний технікум, але там відмовляють із тієї ж самої причини, що і в перший раз.

Bilokur

Натюрморт з квітами, помідорами та яблуками,1950. Фото з wikiart.org

Конфлікт із батьками з приводу мистецтва посилився після осені 1934 року, коли Катерина зробила спробу закінчити життя самогубством у річці Чумгак.

Можливо, на цьому і закінчилася б історія невизнаної художниці, якби весною 1940 року Катерина не почула пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко. Вражена художниця пише листа, якого адресує саме співачці, і до нього додає свій малюнок на полотні. Співачка звернула увагу на талант художниці, та після цього Центр народної творчості зацікавився роботами Білокур. Далі все розвивалося дуже швидко: в тому самому році в Полтавському будинку народної творчості відкрилася персональна виставка художниці-самоуки з Богданівки. Виставка налічувала всього 11 картин, але навіть ці 11 картин вразили публіку - виставка мала успіх.

Білокур

 Богданівка, 1955. Фото з wikiart.org

БілокурНатюрморт з піонами, арбузами та морквою, 1951 р. Фото з wikiart.org

Під час війни важко малювати квіти, тому в роки Великої Вітчизняної війни Білокур майже не працювала. В 1949 році Катерина стала членом Спілки художників України, а за два роки одержала звання заслуженого діяча мистецтв України. У 1956-му отримала звання народного художника України. Білокур мала регулярні виставки в Полтаві, Києві, Москві та інших містах.

10 червня 1961 року Катерина Білокур померла після невдалої операції. Похована в Богданівці.

Огляд творчості

Оскільки Катерина не отримувала освіти за своїм покликом, науку мистецтва мала опановувати самостійно. Внаслідок цього її творчість стала унікальною. Білокур не ґрунтувала полотно довгий час, бо не знала, що це необхідно: фарби тьмяніють і втрачають яскравість. Згодом Катерина опанувала цей процес, але теж на свій розсуд - вона покривала полотно не ґрунтівкою, а сумішшю різних фарб декількома шарами і таким чином готувала майбутній фон роботи.

 

БілокурЦар-колос, 1949, Піони,1946. Фото з wikiart.org

Художниця не робила ескізів і навіть не наносила контури на полотно. Малювала завжди на природі та переносила мольберт від квітки до квітки, заповнюючи картину. Саме вони й є основним мотивом Білокур. Треба зазначити, що після 1955 року, коли Спілка художників України направила групу художників разом з нею до Будинку творчості на хутір Шевченка, її творчість змінилася. Після тісного контакту з іншими майстрами Білокур почала активніше вдосконалювати свою техніку та розширювати свої горизонти. Вона починає малювати в графічному стилі та майже майстерно опановує акварель.

Цікаво, що пензлі Білокур теж робила самостійно.

Білокур

Іриси, 1950. Фото з wikiart.org

Важко уявити, як би змінилося життя людини, якби батьки вирішили інакше. Катерина закінчила би школу, вступила в миргородський або київський технікум, отримала таку бажану освіту художниці та переїхала до Києва. Звісно, ми не знаємо, чи стала б вона в такому випадку тією Катериною Білокур, котру ми зараз знаємо.

БілокурНатюрморт, 1959

На Міжнародній виставці в Парижі (1954 р.) було виставлено три картини Картини Білокур. Саме там їх побачив Пабло Пікассо. Вражений, він сказав:

Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!

Окрім спільного стилю, у кожній культурі примітивісти демонстрували щось особливе.

Пікассо не дарма сказав цю фразу. Крім того, що він оцінив геній художниці, він також показав нам, як мало ми насправді цінуємо те, що живе в нашій країні. Адже Катерина Білокур розквітла саме в українській культурі.

У примітивному мистецтві художник нікого не наслідує, а лише повністю переносить себе на полотно. Якщо бажаєте: примітивізм - це сингулярність живопису.

Наївне мистецтво цінне тим, що воно максимально щире і чесне. У ньому немає страху перед каноном і мистецтва заради марнославства. Це мистецтво заради мистецтва, заради любові до мистецтва. Мистецтво заради квітів.

Білокур

Фото з styleinsider.com.ua