Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова
Пiдписатися

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Едмонія Л'юіс: перша афроамериканська скульпторка

У 2002 році професор Темпльського Університету та дослідник Афріканістики Молефи Кете Асанте назвав скульпторку Марі Едмонію Льюїс однією з найважливіших жінок в історії афроамериканської культури. Але чому її постать так важлива для історії мистецтва, особливо у контексті афроамериканської творчості? Разом з Маріам Найєм, авторкою курсу “Жіночі імена в мистецтві”, дізнаємось більше про життя та роботи Єдмонії Л’юіс.

Марі Едмонія Льюїс народилась 4 липня 1845 року в місті під назвою Олбані, штат Нью-Йорк. Батько майбутньої скульпторки був родом з Гаїті та працював дворецьким. Мати мала індійське походження з племені оджібва. Достатньо рано дівчинка залишилась сиротою: коли їй було 9 років батьки померли. Надалі вихованням та життям Едмонії та її брата Семюеля займались їхні тітки. Вони жили недалеко від Ніагарського водоспаду куди і переїхала Едмонія. Щоб допомогти новим батькам, дівчина з братом заробляти тим, що продавали сувеніри туристам, які навідувались до водоспаду. Едмонія ніколи не забувал своїх коренів: в цей час сама дівчинка називала себе своїм індійським ім’ям Wildfire (“Мандрівний вогник”), а брат називав її Sunshine (“Сонячне світло”). Саме Самюель допоміг Едмонії залишити роботу та піти навчатись задля більш перспективного життя.

У більш старшому віці, майбутня скульпторка вступила в підготовчий коледж Оберлін, який знаходиться в штаті Огайо. Таку можливість Едмонія мала через те, що цей коледж був один з перших навчальних закладів США, де всі жінки будь-якої раси мали право на навчання. Саме там дівчина зацікавилась скульптурою і почала свою кар'єру в мистецтві.

На біографію Едмонії сильно вплинув один випадок, який стався за часів її навчання в коледжі. В 1862 році, всього через кілька тижнів після початку Громадянської війни в США, Льюїс вирушила кататися на санях з подругами. Після прогулянки Едмонія запросила дівчат до себе в гості, аби зігритись після прогулянки. Невдовзі подруги захворіли й лікарі прийшли до висновку, що їх отруїли. Звинуватили в цьому Едмонію, але оскільки дівчата вижили, її не заарештували. Жителі міста були впевнені у тому, що Льюїс була винна, тому підстерегли її та жорстоко побили. Ця ситуація викликала резонанс, тому після інциденту, поліція після побиття вирішила все ж таки заарештувати дівчину та допитати. На суді Едмонію захищав єдиний юрист-афроамериканець в Оберліні, Джон Мерсер Ленгстон. Його клопопатння та освідченність вплинули на ситуацію: Льюїс визнали не виновною. Проте цей епізод вплинув на сприйняття скульпторки себе в американському суспільстві.

В 1865 році Льюїс переїжджає до Риму де починається новий етап життя. В Італії її походження сприймають позитивно та з цікавістю, це додавало екозитичність образу Едмонії. Вона ставала популярною: відкрила власну майстерню і продовжила працювати. Експериментуючи зі стилями неокласицизму, Льюїс здебільшого працювала над бюстами, зображуючи сучасників в ретро образах. Надалі саме ці роботи стали впізнаваною рисою творчості скульпторки.

Після Італії Едмонія повернулась в США, попит на її творчість виріс та скульптури ставали дорожчими. В той час вона створила бюсти відомих американців: поета Генрі Лонгфелло, аболіціоніста Джона Брауна, політика Чарльза Самнера, президента Авраама Лінкольна, письменника Уенделла Філіпса.

В творчості скульпторки було декілька найвизначніших робіт:

Назавжди вільні (1867)

Ця статуя з мармуру зображує двох людей: чоловіка, який підіймає руку до гори, та жінку, яка стоїть на колінах. Ліва рука чоловіка в кайданах, але це не заважає йому рухатись. Жінка ж знаходиться в молитовній позі. Ця скульптура символізує звільнення афроамериканських рабів після громадянської революції. Вона наче проголошує надію на нове життя вчорашніх рабів. Зображуючи жінку, Едмонія намагалась зламати стереотип того часу: жінка була вдягнена, а чоловік ні. Це пов’язано з жахливим становищем жінок рабинь: окрім важкої праці, їх дуже часто гвалтували та це не вважалось злочином. Тому жінки рабині також асоціювались з сексуальним рабством. В скульптурі описане відчуття кінця громадянської війни, обидві фігури стомлені, проте відбувається радість від кінця голоду та рабства. Як і інші роботи, сучасні критики відзначали, що Едмонія уникає в своїх роботах афроамериканське походження. Хоча сюжет стосується афроамериканських рабів, зовнішньо вони нагадують представників білої раси.

Старий чоловік зі стрілою та його донька (1866)

Натхненням для цієї роботи стало коріння скульпторки. Чоловік зі стрілою і його дочка одягнені в традиційний американський одяг. Чоловіча фігура має впізнавані індіанські риси обличчя, в той час як фігура доньки - ні. Як і в роботі "Назавжди вільні", Льюїс вважає за краще дати дівчині більш "білі" риси обличчя. Сучасні критики зазначають, що Едмонія “відбілювала своїх жінок”

У 1876 році на виставці в Філадельфії Едмонія продемонструвала монументальну мармурову скульптуру "Смерть Клеопатри" (1367 кг). Сюжет скульптури часто обігравався в літературі та мистецтві: цариця вчинила самогубство, коли дозволила змії вкусити себе. Величезна робота Льюїс вразила глядачів. Особливо те, як саме Едмонія зобразила смерть. В ті часи помираючи людина - це був образ благородного відходу з життя в інший світ. Але Едмонія зобразила смерть більш реалістичною: розпатлана та стомлена Клеопатра помирає як звичайна людина. Робота викликала у публіки як критику так і захоплення.

В кінці 19 століття, стиль неокласицизму став втрачати популярність і Льюїс почала продавати менше робіт. Останні роки життя скульпторки для нас лишаються невідомі, оскільки не відома навіть точна дата її смерті.

Маріам Найєм