Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова
Пiдписатися

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Райські дерева Серафіни Луї

У XX столітті наївне мистецтво стало важливою частиною історії живопису. До цього непрофесійні художники лишалися в тіні майстрів, та працювали лише для себе. Все змінилося завдяки новій моді – наївне мистецтво стало цікавим для публіки. Саме через це ми знаємо про життя та творчість французської художниці Серафіни Луї.

Серафіна Луї народилася в місті Арсі 3 вересня 1864 року. Її батько був робочим, а мати займалася фермерством. Мати Серафіни померла, коли дівчинці було рік, а за 6 років помер і її батько, отож Серафіна у віці 7 років уже була круглою сиротою. Подальшою долею Серафіни займалася старша сестра. Художниця практично не мала дитинства, змалечку вона вже працювала пастушкою. В 1881 році Серафіна починає працювати в монастирі, де займається господарством. За 20 років вона змінює місце проживання. Луї їде в місто Санліс та починає працювати як економка для сімей середнього класу. Там вона має власне житло, яке стало для неї майстернею. Вона почала розписувати меблі, посуд, писала картини на картоні й на дереві. Іноді їй вдавалося обміняти ці розписані предмети у місцевих крамарів на продукти або дрібні предмети домашнього вжитку. Це були єдині покупці її творчості на той час.

 

Можливо, творчість Серафіни й надалі б лишалось таємницею, якби у 1912 році німецький колекціонер Вільгельм Уде не побачив її роботи. Він був сусідом сім'ї, в якій працювала Серафіна. Одного разу, коли Вільгельм був у гостях у сусідів, він помітив прекрасний натюрморт. Колекціонер був вражений, коли дізнався, що автор цього витвору мистецтва – економка.

Тоді Вільгельм почав спілкуватись з Серафіною. Він дізнався, що вона пише ночами, витрачає останні гроші на фарби та дуже багато молиться. Своє ставлення до Бога Серафіна зберегла ще з часів роботи в монастирі. На жаль підтримка Вільгельма була недовгою: з початком світової війни їх спілкування розірвалось. За 13 років Уде повернувся до Франції та на одній з виставок побачив роботу Луї. Так він дізнався, що художниця пережила війну та продовжує малювати. Вільгельм розпочав спілкування знову і став радником Серафіни в творчих процесах. Зокрема Уде порадив Серафіні почати працювати на полотнах більшого формату, художниця прислухалась, і деякі з її робіт почали досягати 2 метрів.

Широка популярність прийшла до Серафіни після виставки, яку організував у 1929 році Вільгельм Уде. Вона називалась «Художники Святого Серця», і хоча на ній були представлені роботи різних художників наївного мистецтва, Вільгельм надихався життям саме Серафіни. Мешканка провінції, Серафіна внесла в сучасне художнє життя відлуння далекої середньовічної містичної традиції.

 

Визнання принесло Серафіні невідомий до цього статус: у неї з’явилися гроші. З 1927 по 1930 рік її творчість розквітла. Вона працювала щодня, часто вставала вночі й підходила до мольберта, щоб намалювати свої видіння. Можливо, свої творчі осяяння вона сприймала так само, як бачення, які відвідували святих, про яких їй розповідав кюре в церкві.

У 1930 році, коли Велика депресія зруйнувала фінанси її покровителів, в Уде не було іншого вибору, окрім як припинити купувати її картини. Через те що  Серафіна до цього не мала можливості розпоряджатися такими сумами, заощаджень вона не зробила.

Картини Луї – це переважно фантастичні квіткові композиції. Вона самостійно створювала фарби, роблячи пігменти з незвичайних інгредієнтів. Склад своїх фарб вона нікому не розказувала, та треба відзначити, що її нововведення витримали випробування часом – і зараз її картини майже не втратили яскравості. Поверхні її полотен мають матовий, майже восковий вигляд. Вона ґрунтувала свої роботи не тому, що це робили професійний художники. Накладаючи шар за шаром, вона сама створювала об'єм робіт. Інколи замість підпису, вона ножем вирізала свої ініціали «С. Луї» та відкривала шар попередньої фарби.

Серед картин з квітами проглядається ще один мотив творчості - райське дерево. Древо пізнання, древо життя. Цей мотив є одним із найбільш архаїчних в народній образотворчій культурі. Він повторювався в наївному мистецтві художників по всьому світі. Дерево Серафіни - барвисте, одухотворене, що рухає листям і гілками, як жива істота. Зазвичай воно займає всю поверхню полотна своєю пишною кроною і товстим стовбуром, і здається, що воно проросло в картині.

 

Яскравість її робіт вражала сучасників, лише згодом стало зрозуміло, що це були перші прояви психічного захворювання художниці. Яскраві кольори та фантазійні образи іноді інтерпретуються як зображення власної психіки художниці.

З 1932 році Луї жила в психіатричній лікарні. Хоча навряд це можна назвати лікарнями в сучасному розумінні. Там вона вже не могла малювати. Як зазначають її біографи, вона страждала протягом тривалого часу на рак грудей, але померла від голоду. Хоча Вільгельму Уде повідомили що Серафіна померла у 1934 році, історики її творчості називають іншу дату. Вона жила до 1942 року, але помирала самотньою і була похована в братській могилі.

Широкій публіці історія життя Серафіни Луї стала відома після фільму року з однойменною назвою. Кінострічка отримала національну премію Сезар у семи номінаціях з дев’яти можливих: за найкращий сценарій, найкращу жіночу роль (Іоланда Моро), декорації, костюми, найкращу роботу оператора і музику. Фільм був створений на основі книги Франсуази Кларек, психіатра та психолога, що дізналась про Серафіну, коли досліджувала умови життя пацієнтів психіатричних клінік у довоєнний час.

Маріам Найєм