Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Війна, коханці та сексуальна революція: як модна індустрія стала рупором фемінізму

Тепер модна індустрія, як ніколи, чуйно відгукується на будь-який суспільний запит. Бренди вищої ланки однаково охоче одягають ділових бізнесвумен, провокативних творчих особистостей, трешевих streetwear-ікон і жіночних домогосподарок - кому що більше до вподоби. H&M випускає лінію unisex-деніму «для нього, для неї і для тих, хто між», підморгуючи трансгендерам. А Nike за останній тиждень двічі виступив із сильними соціальними меседжами, випустивши лінію спортивного одягу для plus-size- розмірів (включаючи XXXL) та проанонсувавши вихід першого спортивного хіджаба для жінок-атлетів. Тож дозвольте не погодитися з тими, хто за звичкою розводить модну індустрію та соціальні рухи за права, зокрема права жінок, на різні полюси.

Фото з http://www.usmagazine.com

У всі часи чисельні діячі моди своєю діяльністю розширювали вікна Овертона, навчаючи широкі маси толерантності. Жінок довгий час не пускали в журналістику, дозволяючи працювати лиш у «жіночих» журналах,але використовуючи модні видання як платформу, саме модні журналістки поступово розширили спектр тем до культури, лайфстайлу, а сучасний Vogue US завзято оглядає усе - від проблем системи охорони здоров’я до політики.

Фото з http://www.usmagazine.com

Легендарний «чорний номер» Vogue Italia, для котрого Стівен Мейзел зняв лиш афромоделей, був створений Франкою Соццані у відповідь на звинувачення модної індустрії в расовій дискримінації. Відкритий гей Патрік Келлі, котрий помер в 1990 році від ВІЛ, за своє недовге життя зміг стати першим американським дизайнером - членом Французської федерації кутюр’є, і нікого не хвилювала його орієнтація. Коко Шанель, Діана фон Фюрстенберг, Мері Куант не лише успішно розвивали власний бізнес у часи, коли топові позиції більшості компаній віддавалися чоловікам, а й крізь свої роботи говорили з жінками усього світу, даючи їм право на самовираження, комфорт, самостійність.

Питання кольору, орієнтації, рівноправ’я - в цій боротьбі модні дизайнери та журналісти стояли пліч-о-пліч з активістами. Багато що з соціального різноманіття, котрим пишається сучасний світ, так і не стало б суспільно прийнятним, якби не модна індустрія та її діячі. І феміністичний рух у тому числі.

Фото з http://www.teenvogue.com

Коли ти сьогодні відкриєш дверцята шафи та будеш обирати між класичними костюмними брюками, джинсами та міні-спідницею, подумки подякуй їм, що не маєш потреби кликати служницю, яка затягла б тебе в єдино можливий для жінок ХІХ сторіччя елемент гардеробу - корсет. Ця елегантна штука зменшила б твою талію до 35–40 сантиметрів (більшість американських магазинів у наш час вважають 58 сантиметрів талії аналогом розміру XXS). У перспективі корсет деформував скелет, звужуючи ребра, дратував шкіру, викликав ослаблення м’язів спини та живота, а при довгостроковому використанні зменшував таз і призводив до проблем із репродуктивними органами. Пропонуємо поговорити про цей та інші fashion-перевороти, завдяки котрим штани в наш час не вважаються прерогативою та привілеєм певної статі, а є просто штанами.

Право на штани

З них і почнемо. Екстреною ситуацією, що не тільки дала жінкам право носити чоловічий одяг, а просто вимусила їх одягатися зручніше, стала Громадянська війна в США. Лікарка та борець за права жінок Мері Уокер у ході битв врятувала не одне життя. Повага оточуючих дала їй безумовне право голосно висказуватись на користь рівноправ’я та засуджувати чоловіцтво, котре серед інших привілеїв монополізувало право на зручний одяг - штани.

Фото з https://nyamcenterforhistory.org

 

Так народився DressReformMovement. Тим не менш присуджену Уокер медаль Пошани за участь у бойових діях з часом було відібрано (бо, за законом, нею просто не могли нагородити жінку), а її саму багаторазово заарештовували за носіння чоловічого одягу на публіці. Іншою активісткою «прав на штани» була редакторка першої феміністичної газети The Lily Амелія Блумер. Її спроби одягатися в брюки викликали справжню істерію навколо, змушуючи консерваторів говорити про можливу «узурпацію прав чоловіків»: у нічних кошмарах їм снилося, як спочатку дружина вдягає брюки, а потім іде заробляти гроші, залишаючи чоловіка виховувати дітей. Лячна, лячна ситуація.

З часом питання «права на штани» стало настільки резонансним, що феміністкам здалося: привертаючи стільки уваги до модної складової їх боротьби, вони забувають про інші, більш важливі вимоги - право на освіту, участь у виборах тощо. Аби сфокусуватись на справді нагальних пунктах феміністичних вимог, вони відклали питання сегрегації жіночого та чоловічого одягу. Та час усе одно все розставив по місцях: війни ХХ сторіччя спочатку ввели штани в гардероби жінок-пілотів і робітниць заводів, а по завершенні Другої світової органічно в ньому залишилися.

Як війна оголяє коліна

Крім можливості носити брюки та взагалі відмовитись від гламуру в образах, замість нього вдягаючись на військовий манер - у відтінки хакі, зручні масивні черевики, жакети в стилі мілітарі - під час Другої світової війни жінки ще й змогли відчутно підняти лінії своїх спідниць. Про міні мова поки не йшла, та з огляду на законодавче регулювання кількості матерії, яку дозволялося використовувати на пошиття одиниці одягу, британські та американські дизайнери почали створювати коротші сукні та більш приталені силуети. Заводи легкої промисловості перепрофілювались на виготовлення зброї, а ті, що продовжували виготовляти тканини, відсилали шовк, шерсть і нейлон на пошиття форми й інші військові потреби. Тому ще один обов’язковий елемент жіночого гардеробу, без котрого раніше з’являтися на вулиці було соромно - панчохи - в умовах кризи став скоріш привілеєм, ніж обов’язком: парашути були необхідні, панчішні вироби - ні.

Вдягайся, як твій коханець

Коко Шанель часто приписують створення жіночого костюму-двійки, та це не зовсім правильно: жінки носили чоловічі костюми і до неї. Коко була дизайнером і в першу чергу публічною особистістю, яка будувала власну легенду.

Фото з https://www.wmj.ru

В рамках створення впізнаваного образу вона вирішила піти від зворотного: в пику вишукано жіночним, романтичним і граційним образам, котрі створювали її колеги з дизайнерського цеху, вона фемінізувала брутальний чоловічий костюм. Саме в її виконанні він став не функціональною даністю вимогам часу в жіночому гардеробі, а провокативним і вишуканим водночас нарядом для світських дам.

Фото з http://www.liveinternet.ru/

І не дивлячись на те, що Шанель йшла на ці експерименти у власних інтересах, без зайвих думок про права жінок, костюми, котрі вона шила за прообразами одягу своїх коханців, стали важливим кроком у звільненні жіночого тіла з-під монополії суконь і спідниць.

Коротше, ще коротше

Спідниця-міні стала одним з визначних символів «свінгуючих 60-х». У 20-ті роки відбулося часткове послаблення сексуальних табу, що покладалися на жінку: вона могла ходити на побачення без нагляду, цілуватися з кількома молодими людьми перед тим, як обрати собі чоловіка, і, власне, самостійно його собі обирати. Та головний страх - незапланованої вагітності і невідворотного суспільного осуду - залишався, позбавляючи жінок можливості позашлюбних сексуальних експериментів. У 60-ті були винайдені протизаплідні пігулки, і подальші хвилі сексуальних революцій багато в чому пов’язані з появою цього засобу.

Фото з http://www.bbc.com

Спідниці-міні стали органічною квінтесенцією настроїв молоді, котра росла на рок-н-ролі та відвідинах культового лондонського бутіку Bazaar. Саме його співзасновниці Мері Куант приписують винайдення фасону міні (в той же час цей титул іноді надають Андре Куррежу чи Джону Бейтсу). Та сама Куант віддає належне «модницям з King’sRoad» (наймоднішої лондонської локації 60-х): «Я завжди носила короткі спідниці, та для клієнтів ми робили їх такої довжини, як їм хотілося. Самі дівчата просили мене: коротше, зроби ще коротше – і я робила, - пояснювала Мері в інтерв’ю британському Vogue.  – Коли я виставляла ці моделі на вітрини, бізнесмени середнього віку часом зупинялися, стукали по склу і кричали, що це непристойно та огидно. Було круто».

Зняти за пару секунд

Діана фон Фюрстенберг тепер очолює чи не найвпливовішу модну організацію - Раду модельєрів Америки (CFDA) і керує власним брендом, чиї щорічні продажі дорівнюють приблизно $500 мільйонам (на 2016-й).

Фото з https://www.forbes.com

Уперше вона голосно заявила про себе як дизайнер в 1970-х, створивши сукню з запахом із джерсі: Діана помітила, як відома актриса Джулі Ейзенхауер вдягає кофтинку з запахом і спідницю для виступів на телебаченні, та вирішила скомбінувати два дизайни в один. Сукня стала бестселером - у 1975-му фон Фюрстенберг продавала 15 000 таких суконь на тиждень, і їх носили усі жінки, від домогосподарок до Бетті Форд. «Сукня з запахом була простим і зручним дизайном, символом свого часу - вона дозволяла жінкам почуватися вільно, її можна було вдягнути на побачення чи в офіс. І щодо сексуального аспекту - її можна було зняти за кілька секунд», - пояснює Діана в інтерв’ю The Independent. Мінімалістичний дизайн доповнювався яскравими принтами - ще одним фірмовим знаком фон Фюрстенберг, і сукня, яка тепер здається нам просто черговим доступним фасоном, у 70-ті була оречевленням ідей другої хвилі фемінізму, що якраз захлеснула Захід.

Після 70-х були 80-ті з powerdressing, коли жінки масово почали будувати кар’єри в сфері бізнесу і, відповідно, запозичувати в колег з WallStreet піджаки з широкими плечима та безформні прямі брюки як такі, що стирали б гендерні межі в професійній сфері.

Фото з https://www.vice.com

Був тренд 90-х на речі унісекс, котрі взагалі нівелювали поняття гендеру. Нам пощастило жити в часи, коли жіноче тіло перетворилося з декоративного предмету на функціональний інструмент для повноцінного життя, котрим володіє не суспільство чи чоловік, а сама жінка. Протягом сторіч мода неодноразово ставала виразником феміністичних настроїв, і без її fashion-поштовхів ми б ще довго плуталися в підкладках суконь-максі. «Я завжди кажу своїм студентам, що мода не «відображає» суспільні зміни, а є їх складовою, - сказала в інтерв’ю Bustle історик американської моди ХХ сторіччя Дейрдр Клема. – Жінки не думали «Хей, я сексуально вільна, тому я вдягну це і це». Вони вдягали щось революційне, аби ці речі допомогли їм позбавитися старої ідентичності. Одяг - не реактивне, а проактивне явище». Одяг говорить, і за ним слідує дія.

Автор: Олександра Даруга