Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Обов’язки журналіста за Альбером Камю

Обов’язки журналіста за Альбером Камю

Навряд чи в багатьох з нас слово «журналістика» постає в асоціативному рядку при згадці про Альбера Камю. Між тим, він не просто торкався цієї теми у своєму філософському та письменницькому доробку, постійно згадуючи, приміром, про «чотири заповіді вільного журналіста» (ясність розуму, іронія, неприйняття та наполегливість), але й тривалий час писав статті до газет та інформаційних бюлетенів Алжиру та Франції.

У 1939 році, невдовзі після початку Другої світової війни, Альбер Камю, дивуючись з непрофесійності чи то пак політичної заангажованості європейських репортерів, вирішує написати викривальну замітку про обов’язки та методи роботи журналіста – хоча б цим допомогти боротьбі з нацистським режимом, будучи не придатним за станом здоров’я до військової служби. Здавалося б: з тих пір минуло стільки років, змінилося стільки поколінь, розвалилося стільки імперій… Утім, це питання досі на часі. Насправді, слова, написані Альбером Камю в циклі статей до алжирської інформаційної газети «Суаррепюблікен», можуть слугувати методичкою для сучасних журналістів та редакторів-поборників свободи слова. Особливо у країнах, які знаходяться у стані війни, де за патріотичними гаслами так просто приховати нехтування достовірністю інформації. «Жодні протиріччя в світі не примусять світлу голову вдаватися до безчестя», - пише Камю. – «Свобода слова визначається не тільки тим, про що пишеться в газеті, але й тим, про що в ній узагалі не згадується».

Статтю до друку не допустили: військова цензура помітила в ній загрозу існуючому в інформаційному просторі статус-кво. Обурившись, письменник написав наступну замітку, в якій майже слово в слово процитував заяву, що незадовго до того прозвучала на «Радіо-Лондон»: «Замовчування правди, як те можна постійно помітити в німецьких новинах, є характерною ознакою нацистського режиму». Почалося тривале протистояння журналіста та цензора, розвиток якого можна простежити в наступних статтях. Незважаючи на загальну рішучість заяв, подекуди в словах французького діяча навіть можна відчути певну нотку зневіри та безнадії: «Людям чомусь здається, що час від часу політичні події набувають фатального характеру, тож їм просто неможливо опиратися, а тільки покірно слідувати їхньому плину. Ця концепція соціальної детермінованості мені ввижається надмірною. Вона не враховує одну важливу річ: політичні та соціальні події мають людську природу і, як наслідок, не можуть виходити з-під контролю людини».

Пересилити тиск системи не вдалося, і за деякий час журналіста було звільнено, а газету закрито. Ще кілька місяців письменник продовжує надсилати статті до різних інформаційних видань Алжиру, поки врешті не переїжджаєдо Парижа. У Франції Камю, між тим, не припиняє боротьбу за те, щоб інформація, що є гарантом демократії та свободи слова, «звільнилася» від згубного впливу грошей, формулюючи наступні постулати: «Інформувати добре замість того, щоб інформувати швидко; розкривати зміст кожної новини влучним та доцільним коментарем, надавати перевагу критичній манері журналістики та, понад усе, не дозволяти моралі замилюватися політикою чи перетворюватися на моралізаторство».

Можливо, не всі ідеї з публіцистичної спадщини Альбера Камю можуть бути доречні сьогодні. Проте на всі часи буде актуальним та правдивим застереження, що його висловив письменник в інтерв’ю журналу «Калібан» у 1951 році: «Суспільство, яке дозволяє собі задовольнятися зганьбленими ЗМІ та збіговиськом цинічних нехлюїв, (…) тим самим заганяє себе в ярмо, деградуючи під супровід позірних обурень останніх».

Олексій Абраменко