Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Українська художня репортажистика

Українська художня репортажистика

Художній репортаж – межовий між журналістикою й літературою жанр, який поєднує, з одного боку, принцип документальності, з іншого, авторської суб'єктивності – називають одним з найбільш потрібних у сучасному українському інформаційному просторі.

Його проміжний статус між журналістикою й літературою має свої переваги в зв'язку із метою, означеною засновником "нової журналістики" Томом Вульфом на початку 60-х років ХХ століття: "запалити читача й змусити його задуматися", коли старі методи перестали діяти – а тому й "традиційні рамки журналістики розширювалися: з'ясувалося, що в журналістиці й нехудожній прозі можна використовувати весь арсенал белетристів – від звичайних діалогів до потоку свідомості".

На перше місце в художньому репортажі виходить автор, емоція й рефлексія якого і визначать ставлення до певних фактів, у дослідженні яких той взяв участь. "Сьогодні репортаж не може бути лише простим звітом, – вважає один із провідних сучасних польських репортажистів Маріуш Щигел, – Для чого писати через декілька днів після події про щось, що наші читачі вже десь читали, чули по радіо, бачили по телебаченню? Репортаж повинен сягнути туди, куди не досягне мікрофон і камера кореспондента – під поверхню події. Він має бути зануреним в особисті емоції та рефлексії автора. У репортажі світ пахне, смакує, є прохолодним або гарячим, світлим або темним. Побуджує спокій, ненависть або страх."

Автор, за Томом Вульфом, мусить бути присутнім під час події, переживати її, а сам текст має розгортатися як цілісний сюжет, може містити описи та характеристики місць і персонажів, передавати діалоги автора та учасників, самих учасників подій, використовувати різні типи розповіді тощо.

Про певні предтечі того, що  можна назвати художнім репортажем, говорять у зв'язку з такими жанрами як нарис, подорожні нотатки, есей тощо. Як уже згадували, в США провідним репортажистом був Том Вульф, а також Трумен Капоте, Гантер Томпсон, Норман Мейлер, у Польщі яскравий розвиток цього напрямку передусім пов'язаний з іменем Ришарда Капусцінського, діяльністю "Газети Виборчої" і Яцека Гуґо-Бадера, а також згадуваного Маріуша Щигеля.

Що ж стосується українського простору, то, на думку дослідниці й координаторки конкурсу художнього репортажу "Самовидець", а також однієї з його переможниць Олесі Яремчук, в Україні жанр почав активніше розвиватися протягом останніх п’яти років. «Тут треба подякувати Лесеві Белею та видавництву «Темпора», які розпочали перекладну серію, в якій були опубліковані провідні тексти світових репортажитисів, що дало поштовх для пожвавлення дискурсу щодо цієї теми, а також конкурс «Самовидець», який посприяв виходу книг таких авторів як Олег Криштопа, Наталя Гуменюк чи Денис Казанський».

Однак початок історії українського художнього репортажу дослідники пов'язують із 20-30 роками ХХ століття. Дослідниця періоду "розстріляного відродження" Ярина Цимбал вважає: "До масового телебачення ще було кілька десятиліть, і репортаж у 1920-х роках належав усе-таки до літератури, а не до журналістики. Напівнімець-напівукраїнець Майк (Михайло) Йогансен, уродженець Харкова і випускник імператорського університету, любив подорожувати, писати, мав блискуче почуття гумору і вмів про все на світі цікаво розповісти. З цього сплаву і народився український художній репортаж". Метою Майка Йогансена і провідних діячів української культури того часу була широка розробка національної літератури, а саме тих жанрів, яких у ній бракувало. Такою платформою для українських письменників-журналістів став "Універсальний журнал", який з'явився восени 1928 року. У ці часи з'являються роботи Валер'яна Поліщука про Скандинавію, Дмитра Бузька і Гео Шкурупія про рідні Дніпро і Дніпрельстан, Олександра Мар'ямова про Іран та Ірак тощо. Софія Яблонська, письменниця і мандрівниця з Галичини, подорожує Марокко, Близьким Сходом, іншими краями, з'являються її твори "Чар Марока" (1932), "З країни рижу та опію" (1936), "Далекі обрії" (1939) тощо. Майк Йогансен же у післямові до своєї збірки «Три подорожі» (1932) оголосив: «Я написав оцю книжку і тим початок поклав новому для української літератури жанрові».

У зв'язку з цим згадана премія "Самовидець" з 2016 року має ім'я Майка Йогансена. Першим переможцем 2013 року став Олег Криштопа, який згодом видав книжку "Україна: масштаб 1:1". Щороку організатори визначають конкретну тему, яку осмислюють учасники  конкурсу, журі відбирає найкращі роботи й формує збірку. Наприклад, у 2016 році тема була така: "Війна. Життя de facto", на 2017 рік тема "Чому я ніколи звідси не поїду" (кінцева дата прийому робіт 25 січня 2017 р.). Помітними книжками у жанрі художнього репортажу стали «Україна: Масштаб 1:1» Олега Криштопи,  "Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції" Наталі Гуменюк, «Чорна лихоманка: нелегальний видобуток вугілля на Донбасі» Дениса Казанського, а також серії репортажів " Ліхіє дев’яності" (про Ужгород від Леся Белея, про Суми від Владислава Івченка, про Дніпропетровськ від Максима Беспалова тощо).

«Добре бачити, що наш репортаж може бути цікавий світові, – зазначає Олеся Яремчук. – Ось книгу Олега Криштопи якраз переклали чеською мовою. Важливо розуміти, що Україна довгий час знаходилась в інформаційному вакуумі, і через те, що ми мовчимо, за нас говорять інші. Репортаж – це саме той формат, в якому можна розповісти й про свою історію, культуру, літературу, про все. Наш репортаж може бути голосом на експорт».

В Україні у наш час цей жанр починає повноцінно розвиватися, про що, крім зростання кількості перекладів і оригінальних видань, а також престижного конкурсу, свідчить також те, що у межах 23 Форуму видавців у Львові однією з центральних була тема про проблему художнього репортажу «Долаючи кордони», в обговоренні якої брали участь провідні європейські та українські представники цього жанру. 

Для ознайомлення з українським художнім репортажем рекомендуємо кілька видань.

 

Майк Йогансен
"Подорожі філософа під кепом"

Майк Йогансен, один з центральних діячів українських 20-30, засновник української художньої репортажистики, ніколи не покидав меж СРСР, проте писав: "Колись я дуже хотів поїхати до Америки, щоб подивитися, як живуть люди, подивитися на Нью-Йорк, на фордівський завод, на трансокеанську залізницю тощо, але з деякого часу я бачу, що мого життя не вистачить на те, що є у нас в Радянському Союзі". У "Подорожах філософа під кепом" зібрані репортажі про мандрівки до єврейських поселень, болгарського національного району, у Дагестан, до Дніпро-Бузького лиману і в Казахстан.

 

Шляхи під сонцем 
Репортаж 20-х років

Репортажі генерації 20-х представлені роботами шести письменників. Дмитро Бузько і Гео Шкурупій пишуть про Дніпро та індустріальний Дніпрельстан. Олександр Мар'ямов подорожує на Схід і описує екзотичні Іран та Ірак. Миколі Трублаїні їде на Північ, описуючи острів Врангеля, а потім – і тропіки. Валер'ян Поліщук мандрує Норвегією, показує Швецію і Фнляндію.  Сава Голованівський завітав до фашистської Італії. Книжка дає дивовижне відчуття того, які широкі горизонти розвивалися перед українською перед приходом червоного терору.

 

Соломонова червона зірка

Упорядник збірки "Соломонова червона зірка" Лесь Белей поставив собі за мету зібрати репортажі від українських авторів, які представляють 25 регіонів України, їхні малі батьківщини, які в сумі покажуть цілісну картину сучасної України – з її традиціями й стереотипами – від Соломонового (найзахідніше село України) до Червоної Зірки (найсхідніше).

 

Денис Казанський
Чорна лихоманка: нелегальний видобуток вугілля на Донбасі

Дениса Казанського знають як популярного блогера, який пише про Донбас. Його книжка "Чорна лихоманка…" є своєрідною енциклопедією нелегального видобутку вугілля на Українському Сході. Автор детально знає історію і сучасний стан питання, його візія териконів і копанок, а також мікроісторії робітників і керівництва – стають захопливою епопеєю про ще один з аспектів життя сучасної України.

 

Наталя Гуменюк
Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції. Майдан Тахрір

Відома журналістка Наталя Гуменюк переповідає і рефлексує над подорожами Близьким Сходом під час так званої "арабської весни". Її герої – це митці й військові, журналісти, мирні мешканці, ісламісти… У час виходу книжки опір цих людей засвідчив певну аналогію з подіями в Україні під час Майдану.

 

Veni vidi scripsi 
Світ у масштабі українського репортажу

"Veni vidi scripsi. Світ у масштабі українського репортажу" – збірка переможців першого конкурсу художнього репортажу "Самовидець", організованого видавництвом "Темпора" (яке, до слова, видає більшість вітчизняної й закордонної репортажистики в Україні сьогодні). Автори – вже відомі й тільки початківці – пишуть про Україну і світ, засвідчуючи, що жанр художнього репортажу в Україні перспективний і навіть необхідний.

 

Олег Криштопа
Україна: масштаб 1:1

Чому масштаб 1:1? Тому що мета журналіста й письменника Олега Криштопи – роздивитися Україну зблизька. У цьому й основна сила репортажу: через невеликі історії, невеликі обшири – виходити на великі узагальнення про країну й народ.  Репортажист спілкується з людьми, спостерігає за тими змінами, які відбуваються в сучасній Україні, передає живі діалоги, робить описи найживіших вражень.

 

Автор: Кубусь Пухатек