Зачекайте,
триває завантаження

Мудра Корова

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Дякуємо, вашу пошту успішно додано.

Мудра корова кланяється

Мудра корова кланяється!

Журналісти в політиці: від Вадима Бойка до Сергія Лещенка

Практика трансферу з журналістики в політику досить поширена в цілому світі. Достатньо згадати прем’єр-міністра Великобританії Вінстона Черчилля чи 40-го президента США Рональда Рейгана. Хоча останнього більше пов’язують з акторською  діяльностю, але «teflon president» довгий час працював радіоведучим. Рейган коментував спортивні події, а вже згодом майбутній політик опинився під світлом софітів кіностудій. 

І в цьому процесі Україна не є виключенням. Навіть вже в 1 скликанні українського парламенту був журналіст. Мова йде про 24-річного Вадима Бойка. До депутатства він працював на телебаченні, зокрема займався «Молодіжною студією «Гарт». Також журналіст дописував у видання «Комсомольская Правда», «Комсомольское Знамя» та «Независимость». У 29-річному віці за дивних обставин Бойко загинув у своїх квартирі на початку 92-го року. Багато хто вважає, що його вбили.

 

Але якщо раніше були поодинокі випадки міграції, то вже після Майдану досить пристойна кількість людей змінили посвідчення журналістів на депутатські. Хоча, деякі з них до кінця не зрозуміли, що вони змінили не тільки «ксіви» та приставки біля своїх прізвищ, але й професію.

Олег Ляшко, Ганна Герман, Віталій Чепинога, Юрій Стець, Микола Княжицький, Ольга Герасим'юк, Андрій Шевченко, Володимир Ар’єв, Ігор Мірошниченко, Костянтин Усов – це лише короткий список тих, найвідоміших, хто опинився під куполом Верховної Ради в новому амплуа. Вже після 2014 року до них приєдналася нові обличчя – Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, Тетяна Чорновол, Вікторія Сюмар, Вадим Денисенко, Ольга Червакова, Ігор Луценко, Єгор Соболєв, Дмитро Добродомов, Сергій Висоцький, Ганна Гопко.

Експерт в сфері медіа Отар Довженко вважає, що дорога з журналістики в політику завжди була досить короткою. «Журналістам не треба вчитись публічності, вони впізнаванні, вміють висловлювати свої думки та (деколи) розуміються на політиці. Але в політичній системі, що існувала в Україні до Майдану, журналістам не було місця. Ну, хіба що розкрученим телеведучим, які могли зайняти місце в першій п’ятірці списку, або відданим прес-секретарям. Проте журналісти відігравали дуже важливу роль у публічній, «сценічній» частині Майдану. Багато з них стали активістами, громадськими діячами, деякі – потім – волонтерами, що допомагали армії. Довіра до журналістів значно вища, ніж до політиків, тому їх – як і військових – охоче брали до списку «майданівські» політичні сили.», - ділиться Довженко.

 

Ігор Луценко

 фото: radiosvoboda.org

Ігор Луценко сьогодні народний депутат від ВО «Батьківщина», а до цього - журналіст видань «Корресподент», «Власть денег», «Української правди» і т.д. В парламенті Луценко, як і багато хто з колишніх журналістів, фокусує свою діяльність на антикорупційній сфері. Народний депутат є членом комітету з питань запобігання і протидії корупції.

Луценко каже, що політиком він став не одразу: «Була проміжна фаза – громадський активіст. В громадські активісти прийшов тому, що не було жодного результати від матеріалів. Тобто, хочеться, щоб розвиток подій після викривального матеріалу був далі. Наприклад, правоохоронці розбираються з фактами в матеріалі, а далі вже суд приймає рішення. Треба, щоб після того, як ти опублікував матеріал – були якісь наслідки. А в нас, як правило, наслідків саме правового характеру немає». На його думку, проблема як раз таки багатьох сьогоднішніх політиків- журналістів в тому, що воно або досить швидко пройшли цю фазу, або взагалі пропустили. «Проблема журналістів в політиці в тому, що вони не звикли брати на себе відповідальність. Брати відповідальність за те, що відбувається далі з тією інформацією. Коли ти журналіст, ти доніс інформацію і твій обов’язок виконаний, а вже як людина, котра причетна до державного управління, цього вже буде недостатньо. Тому багато журналістів в політиці не вміють організовувати людей, очолювати людей, коли люди про це просять».

 

Микола Княжицький

фото: nfront.org.ua

Микола Княжицький завершив процес трансформації з журналіста в політика в 2012 році,  коли він був обраний до Ради за списком «Батьківщини». Хоча його медіа кар’єра постійно перепліталася з політичною. Сьогодні в парламенті він очолює Комітет з питань культури і духовності. З журналістикою Княжицький поки що не прощається. Так, у нього є своя авторська програма «Княжицький» на телеканалі «Еспресо TV», засновником якого офіційно є його дружина. До речі, створювати канал нардепу допомагав Вадим Денисенко, який потім виконував функції головного редактора «Еспресо TV». Вже в 2014 році Денисенко й сам отримав посвідчення народного депутата, пройшовши до українського парламенту в складі президентської політичної сили. Повертаючись до Княжицького, то свій похід в політику він пояснив ефірі «Радіо Свобода» в 2012 році так: «Мені запропонували це (йти в політику, - ред.) керівники Об’єднаної опозиції буквально за декілька днів до з’їзду. Я погодився, тому що я зрозумів, що якщо я цього не зроблю, то наш канал, зокрема, точно знищать, а потім знищать і всіх інших, які намагатимуться говорити правду. Тому для мене це дуже серйозний виклик, в якому я, щиро кажучи, нічого поганого не бачу».

 

Сергій Лещенко та Мустафа Найєм

 

 фото: censor.net.ua

Рішення йти в депутати Сергія Лещенка та Мустафи Найєма було досить неочікуваним. Навіть для тих, хто «в тусовці», не говорячи вже про інших. Лещенко свою журналістську кар’єру розпочав ще 2000 році в «Українській правді», одному  з найавторитетніших видань українського медіапростору. За 14 років його розслідування змінювали політичну мапу країни, а фігуранти матеріалів або втрачали політичну вагу, або ставали гостями правоохоронних органів. Звісно, така кульмінація більше виключення, аніж правило в українській реальності. У вересні 14-го року журналіст написав пост в фб з поясненням, чому він прийняв рішення йти до парламенту. «Вийде чи ні - не знаю, чесно. Але треба спробувати. Тому що потім усе життя будеш дорікати сам собі, що не скористався шансом. […] Час змінюється, і сьогодні набагато більший запит на зміни. Після майдану інше суспільство, яке успішно випробувало зброю проти політиків. А завтра ми можемо отримати інших депутатів - за різними списками до Верховної Ради балотуються десятки людей нової генерації, які метою походу до парламенту бачать не власне збагачення, а перетворення в державі. […]Сьогодні я прагну скористатися шансом. Мотивація в мене однакова - як у журналістиці, так і в політиці: міняти країну на краще», - пояснив тоді Лещенко. Звісно, депутатство для колишнього журналіста не виявилось простим. Останнім часом Сергій Лещенко став мішенню низки інформаційних атак, особливо після придбання квартири в центрі Києві, вартістю близько 7 мільйонів гривень. У громадських активістів та політичних опонентів з’явилася маса питань до антикорупціонера. Невідомо, чим ця історія закінчиться зокрема для самого Лещенка.

Мустафа Найєм, як і Лещенко, довгий час працював в «Українській  правді», але журналістську кар’єру розпочав в газеті «Коммерсантъ». Надалі його публікації в основному торкалися корупції серед перших обличь держави. Сьогодні Найєм займається реформою Національної поліції, а також проектом Go Global. Прийнявши рішення про балотування до Верховної Ради, журналіст неодноразово закликав, що вони (журналісти та громадські діячі)  весь час потребуватимуть підтримки зі сторони суспільства. «Ми не помремо, але ми задихнемось», - коротко тоді висловився Мустафа про необхідність підтримки зі сторони людей.

 

Тетяна Чорновол

 фото: politeca.net

В той же час під куполом Верховної Ради опинилась і Тетяна Чорновол, яка останні роки працювала у виданнях «Лівий берег» та «Українська правда».  Чорновол сьогодні народний депутат та є членом з питань національної безпеки і оборони. На відміну від більшості колег, екс-журналістка ще перед парламентськими виборами також встигла попрацювати в уряді. Вона обіймала посаду уповноваженого Кабміну з питань боротьби з корупцією. Як раз таки похід Чорновол в депутати не був великою несподіванкою. Вона ще під час журналістської кар’єри активна займалися громадською діяльністю, іноді навіть доходило до скандальних вчинків. До речі, Отар Довженко зауважує, що Тетяна Чорновол стала більш схожою «на старих демагогів тимошенківсько-януковицького розливу». До таких він ще додає раніше згаданого Ігоря Луценка та Єгора Соболєва.

«Я не можу миритися з тим, що якісь гади постійно заважають нам жити. А вони роблять це постійно. У тебе немає можливості працювати, бо медіа постійно потрапляють під чийсь диктат. Дитину не випустиш у скверик погуляти, бо хрінове повітря – через варварську забудову та гальмування запровадження європейських стандартів щодо пального і машин. І ще купа причин. Куди б ти не кинувся – тебе скрізь ці гади дістають. Я вже не кажу про жахливі історії, коли людина вийшла в магазин, а її на пішохідному переході на смерть збив "обдовбаний" прокурор чи п’яний "мажор". Я не збираюсь із цим миритись і не терпітиму таку державу. А Євромайдан показав, що такі думки мають мільйони людей. Це нас і рухає», - пояснював в 2014 році Соболєв про своє рішення йти в депутати. Сьогодні він, як і більшість його колег екс-журналістів, бореться з корупцією. Нардеп обіймає посаду Голову Комітету з питань запобігання і протидії корупції. До цього Соболєв створив «Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», яке займалося корупційною тематикою. До виборів до ВРУ, в 2013 Єгор Соболєв офіційно повідомив про створення політичної сили «Воля». Це і стало відправною точкою для тодішнього журналіста у світ української політики.

 

Андрій Шевченко

 фото: ukrainianchi.com

Андрій Шевченко ще з 90-х працював кореспондентом у різних газетах, далі вже був «1+1», «Новий канал», радіо «Голос Америки» та «5 канал». Також в 2005 став віце-президентом з інформаційної політики НТКУ. Через рік Шевченко йде до Верховної Ради під №5 у списку «Блоку Юлії Тимошенко». Вдруге отримав значок народного депутата вже під час позачергових виборах у 2007 році. Одним з досягнень Шевченка можна вважати прийнятий Закон України «Про доступ до публічної інформації». Його ухвалення дало змогу журналістам та громадським активістам дізнаватися раніше приховані моменти у роботі державних органів влади.

 

Костянтин Усов

 

Ім’я та прізвище Костянтина Усова якось зникло з публічної площини. Широку популярність він отримав за спецрозслідування про Лук'янівське СІЗО. В своєму фільмі журналіст показав умови перебування ув’язнених в ізоляторі. Окрім цього, Усов робив розслідування про владну верхівку влади під час правління Віктора Януковича. Тоді передача «Знак Оклику!», де трудився журналіст, на телеканалі «ТВі» була чи не єдиною в країні з гучними сюжетами про Миколу Азарова та інших урядовців й депутатів. В 212 році Костянтин Усов прийняв рішення йти до Верховної Ради. Він один з небагатьох журналістів за весь час, який балотувався в одномандатному виборчому окрузі в Одесі від об’єднаної опозиції. Тоді він посів третє місце.

«Вірю у власні сили та встановлюю нові правила. Наперед скасовую для себе порочну депутатську недоторканність та всі пов'язані з нею пільги – заявляю про це офіційно. Обіцяю вести кампанію відповідно до європейських традицій: доброчесно, відповідально і кришталево прозоро. Я не збираюсь ставати політичним функціонером – я справді змушу державу працювати. Чиновники повинні добросовісно виконувати свою роботу, або піти геть. Знаю, що це можливо, і знаю, як цього досягти», - писав тоді Усов у своєму блозі. Через два роки він знову спробував пройти через «мажоритарку» до парламенту у Кривому Розі й переміг. Сьогодні він член фракції «БПП» та обіймає посаду заступнику голови Комітету з питань інформатизації та зв'язку. Окрім поодиноких заяв Усов нічим не запам’ятався, а його офіційна сторінка на «фейсбуці» з привітаннями зі святами та шаблонними звітами нічим не виділяється.

 

Володимир Ар’єв

 фото: radiosvoboda.org

В 2007 році професію змінив Володимир Ар’єв. До цього народний депутат працював близько 13 років у журналістиці. Більшість його кар’єри проходила на телебаченні. Ще в 90-х Ар'єв працював кореспондентом, а потім й ведучим програми «Вікна-новини». Потім майбутній нардеп працював на більшості популярних каналів українського телебачення. Зокрема на «Інтері», «1+1», «СТБ» та  «5 каналі». Сьогодні він член фракції «Блок Петра Порошенка». Також з 2015 року Ар’єв обіймає посаду голови Постійної делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи.

 

 Автор: Євген Приходько